З’явилися фото згорілого “села-кладовища” на Сумщині
Автор проекту «Без людей» Едуард Баранов продовжує знайомити жителів Сумщини з покинутими селами Ямпільського району, пише yampil.info.
“Я впевнений, що ті, хто висловлює гасла на придорожніх білбордах на кшталт «Всі перемоги попереду!», або про «силу професіоналів та господарників», перебувають у власній реальності електоральних вподобань, підкилимних вподобань та маніпуляцій. На противагу вищевказаному лицемірству пропоную суспільству фотозвіт однієї велоподорожі до Микитського – згорілого села-кладовища.
Багато років тому мені лише раз довелось у справах мимохідь побувати у цьому селі. На той час воно вже було покинуте і від’єднане від електричної мережі – чи не єдиного, крім мобільного зв’язку, здобутку цивілізації у віддалених селах. Зрозуміло, що тоді, замість дороги лісом, до Микитського йшла жахлива колія, придатна хіба що для випробовування всюдиходів. Сучасні господарники нещодавно на власний розсуд вирішили цю проблему – зробили дорогу з цегли зруйнованих корпусів цукрового заводу…
Південна частинка села була знищена внаслідок пожежі від підпалу сухої трави. Про те, що тут колись було поселення, можна здогадатись лише за залишками загороджень біля колишніх садів та де-інде цегляних фундаментів у бур’яні. Неймовірно здивувала напівзруйнована брама зниклого обістя, що зараз нагадує якусь чудернацьку язичницьку споруду. Також в цій частині села розташовувалась ферма, про що свідчать бетонні уламки силосної ями та цегляні рештки на місці зруйнованого кормоцеху. Поряд на схилі пагорба розташоване сільське кладовище, яке пожежа, на відміну від покинутих будинків, оминула стороною. Поховань тут чимало. Лише з тих, що мають таблички з датами, періодика охоплює 1952-2002 роки. Однак багато і більш давніх та недоглянутих могил, що вже заросли чагарником. Попри розкриту хвіртку кладовища, поховання 2002 року є останніми – ховати тут вже давно немає кого та нема кому. Дивно, але в декількох метрах від поховань проходить лінія державного кордону…
В північній частині села залишається лише кілька напівзруйнованих будинків та руїни контори колгоспної бригади, біля неї з бур’яну виглядає цегельна основа під трансформатор – пам’ятка про електрифікацію всієї країни. Мені раніше доводилось бачити такі споруди, зокрема, в Майському та Папірні зберіглась викарбована на них дата – 1970 рік. Це і є роком дійсної та всеосяжної електрифікації села, бо до цього часу електрика подавалась від дизель-генераторів, як правило, до сіл – центрів колгоспних садиб та й то не цілодобово. Саме тому в старих сільських хатах серед всілякого мотлоху можна часто побачити гасову лампу або її частини… Особливу увагу привернула старезна хатина, вкрита гонтом – покрівлею з дерев’яної дранки, яка за іронею долі пережила більш сучасні будівлі.
За цією хатиною поле, яким раніше йшов прямий шлях до Об’єднаного – малого села, розташованого північніше на відстані близько кілометра. На разі поле всіяне соняхом – аграрії хазяйнують і тут. Однак, через технічні негаразди з велосипедом, довелось припинити спробу полем дістатись туди та повернутись до цивілізації за допомогою.
Мені відомо, що останні мешканці Об’єднаного – чоловік та жінка, були віруючими відлюдниками і влітку 2008 року трагічно загинули від рук одного покидька з Чуйківки. Не врятувала їх життя ні їх віра, ні державна правоохоронна система”, – написав автор.
