“За три кілометри від ворога”: Як живуть люди у прикордонному селі на Сумщині

«І куди виїжджати? Тут мати, батько, тут дружина похована, два сина поховані – буквально сто метрів звідси кладовище».

Чоловік розповідає, що днями ледь сам не потрапив під обстріл – поїхав у центр села за гуманітарною допомогою, у цей час в парку розірвався російський дрон.

«Я буквально метро сто метрів від’їхав, сів на лавочку і став ладнати велосипед. Тільки встав і тут вибух: земля і уламки полетіли – буквально 30 метрів від мене. Якщо б не вирішив ладнати велосипед, то був би там».

Про постійні обстріли села розповідає і Ірина Панченко. За словами жінки, росіяни б’ють по Марчихиній Буді мінометами та дронами.

«Он у доньки у двір попало, на щастя не розірвалося. Та і у мене у огороді було».

Пані Ірина розповідає, що вона переселенка з Донецька, до 2017 року її родина проживала у прикордонній Ломльонці. Зараз це село повністю знищене росіянами

«Наш будинок був крайнім у Ламльонці, поруч була річка, яка ділила Росію та Україну. Майже все літо горів ліс у самій Ламльонці, ледь Марбуда тоді не згоріла, і будинки і Родіонівка. Все-все, кажуть, згоріло».

Попри небезпеку жінка вирішила залишатись у Марчихиній Буді. Для того, щоб виїхати, каже потрібно, багато грошей.

«Страшно, ну а що робити, куди їхати? Якщо їхати, то треба мати, як мій чоловік каже, мішок в грошей. На заході України у мене мешкає двоюрідна сестра, вона мене запрошує туди: «будь ласка, приїжджай». Але щоб зняти там квартиру мені потрібно 10 тисяч дати. А де ці 10 тисяч взяти, якщо пенсії майже не отримуєш?»

За словами Ірини Панченко, в Марчихиній Буді досі можна купити всі необхідні продукти, раз на тиждень їздить соціальний автобус до Свеси, за літніми людьми доглядають соцпрацівники, працює ФАП, проводять огляди лікарі, а от викликати карету швидкої допомоги у прикордонне село неможливо.

mezha.city

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ