“Забрали серце цього мікрорайону”: якою пам’ятатимуть зруйновану школу у Ромнах
Квіти у пам’ять про загиблих замість привітань у свято Першого дзвоника на подвір`ї Роменської школи №8, яку зруйнував російський “шахед” 23 серпня.
На шкільному подвір’ї 8-ї школи у Ромнах 1 вересня планували організувати свято. Тут мав лунати шкільний дзвоник та дитячі голоси. Натомість тут тиша, залишки бетонних конструкцій та квіти у пам’ять про загиблих працівників.
33 роки тому прийшла працювати до роменської школи №8 Зінаїда Пигар. Тут навчалися, розповідає жінка, і її діти. “На моїх очах мінялися покоління дітей, покоління батьків і стіни цієї школи наскільки стали рідними, що я навіть не уявляю про те, що стін цих немає, що вороги просто забрали серце цього мікрорайону”, — ділиться пані Зінаїда.
За архівними даними, розповідає пані Зінаїда, школа почала існували 100 років тому, у 1923 році. У 90-х роках тут навчалось близько півтисячі учнів, останніми роками – близько 200. “От ви подивіться на територію цієї школи, на цей затишний родинний куточок. Спортивний майданчик на якому постійно гуляють діти. Які тут свята відбувалися. Тут відбувалося все шкільне життя на оцьому шкільному майданчику”, — говорить вчителька.
Російський “шахед” зруйнував школу 23 серпня. Тоді травми отримали четверо працівників та ще чотири людини загинули. В момент вибуху на подвір’ї працівники школи плели маскувальні сітки, розповідає Зінаїда Пигар. Вона встигла сховатись за деревом.
Разом з іншими на подвір`ї був і Володимир Мороз. Чоловік згадує: “Воно загуділо, пішло летіть і тут набирає воно швидкість і вдарило в центр. А працівниця тут працювала, вона побігла. Вона сюди тільки добігла і тут як раз вибух, а коли розвіялося, вона підходить до мене вся в крові”.
Того дня загинули: директорка школи Тетяна Прокопенко, заступниця директора Оксана Солонинка, секретар Оксана Кваша та вчитель історії й бібліотекар Руслан Яцура.
“Це були дійсно світлі люди, це були наскільки щирої душі люди, наскільки віддані своїй роботі. Це були просто люди з великої букви”, — згадує про загиблих Зінаїда Пигар.
17 років пропрацювала у цій школі Тетяна Кравченко. Говорить: за останні роки школа змінилась всередині, а цього року за кілька днів до вибуху закінчили ремонт у кабінеті директора та англійської мови. “Кожен клас був свого дизайну, якщо, наприклад клас там біології, то все було біологічно оформлено. Це все робили своїми руками, нікого не наймали, це все робили ми, увесь колектив”, — говорить жінка.
“Ото зелені стіни, то кабінет біології, наступний – кабінет української мови і в ньому на той момент працювала Оксана Миколаївна, вчитель української мови. І коли стався вибух, ми не знали, хто залишився живий, хто під руїнами. А Бог спас Оксану Миколаївну, бо плита прогнулася і вікно видавило на той бік і Оксана Миколаївна єдина з 5-ти людей, які були в приміщенні, вціліла. На другому поверсі кабінет директора. Мабуть, у той період, коли вона крикнула, що спускайтеся у бомбосховище, вона сама із завучем і секретарем і Русланом Вікторовичем вони як раз опинилися в епіцентрі вибуху”, — говорить Зінаїда Пигар.
Сьогодні свято для учнів організували онлайн, розповідає вчителька. Дмитро цьогоріч мав прийти сюди до четвертого класу. Хлопець говорить: “Коли почув вибух, думав просто десь зірвалося, а тоді подзвонила мама і сказала, що школи не стало. Тоді я побачив ось це і мені якось стало ніяково, тому що не віриться, що таке трапилось”.
“Він завжди мене запитує: Мам, а можна я піду на футбольне поле? А я кажу: так школи вже немає. Дуже велика втрата і дуже жаль вчителів, директора, завуча, дуже важко”, — ділиться мама школяра Яніна Юракова.
Поки ж діти займаються на базі іншої школи, педагоги, говорить Зінаїда Пигар, звертаються до різних інстанцій, в надії, аби їхню школу відбудували: “Я вірю в те, що прийде час, коли на цьому райському куточку буде збудована нова сучасна українська школа”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ