Військовослужбовці 117-тої бригади ТРО Спартак та Артем до початку повномасштабної війни працювали далекобійниками в Німеччині. 24-го лютого повернулись на Батьківщину та стали на її захист.

Спартак та Артем пів року служать в складі мінометної батареї. Товариші у цивільному житті, а нині бойові побратими.

“ 24 лютого я якраз був у Швейцарії на вигрузці, ми й вночі їздимо, приїхав, як то кажуть, лягай спати та й спи, але на той час чомусь не спалося і в 5.24 я відкрив телефон і був дуже.. не можна таке слово казати. І подзвонив товаришу, кажу: збирайся, їдемо додому, війна”, — розповідає Спартак.

“Кажу: не може такого бути, я спати хочу. Та ні, каже, дивись новини. Подивився — так, війна. Ми побалакали та вирішили з ним повертатись назад. Тобто, 24-го почалося, 27-го я вже був у місті Суми”, — додає Артем.

Повернувшись на Батьківщину, Спартак та Артем пішли служити у 117-ту бригаду ТРО. Спочатку в складі контрдиверсійного батальйону, потім в комендантській роті. Зараз служать водіями в мінометній батареї. Але, кажуть, цим не обмежуються.

“В розрахунку має бути кожна особа взаємозамінювана. Тобто, якщо я водій, це не значить, що я лише їжджу. Я можу розрахувати, тобто, не можу — знаю, як це робити. Я можу підмінити, тому що ми всі люди, ми можемо хворіти, або ще не дай Бог якась трагедія, а працювати треба. Тобто, кожна людина в екіпажі має знати обов’язки інших”, — розповідає військовослужбовець Артем.

Для того, аби бути мінометником, кажуть військовослужбовці, потрібна неабияка витримка.

“Бувають моменти, коли ти безсилий: якщо ти зробив 5-6 пострілів, а на тебе з усіх сторін летить незрозуміло що і скільки.. вони не рахують ні снарядів, ні цілей. Вони взагалі не видивляються. Вони просто поливають із неба і поливає все інше: і “Шахеди” летять і “Градом” криють”, — говорить військовослужбовець Спартак.

“Не так давно була ситуація: ми кидали енну кількість снарядів і десь на третьому почали чути вже “виходи”. Тобто, “виходи” були по нас, нам було страшно. Тоді Ігорьок був навідником, я помічником навідника. Ну а що робити: все одно стоїмо, крутимо і працюємо далі, незалежно від того, що летить. Коли вже буде лягати біля тебе, тоді в укриття, а так, треба працювати, незалежно від обставин”, — розповідає Артем.

Згадує Спартак один із випадків, що стався під час обідньої перерви:“Обід є обід: ми сіли, а є програми спеціальні й нам по рації передали, що над нами два гелікоптери. Оце було страшно. Тому що, якщо міномет стріляє, нехай він і не на велику відстань, ти чуєш “вихід”, постріл, і в тебе зазвичай мінімум 20 секунд (сховатись). Якщо наші 120-ті, то це за 40 секунд летить. То коли працювали гелікоптери — було дуже страшно. Ти чуєш хлопок, шелест і відразу розриви. Тобто, це максимум було 2-3 секунди. Від цього немає часу сховатися. Тобто, де стояв, там і падай: калюжа не калюжа гілки не гілки, а падай лицем до рідненької землі і молись, щоб воно не летіло у твою сторону”.

Впливають на якість служби й погодні умови. З настанням зими, розповідає Спартак, стало складніше залишатись непомітними для ворога.

“ Зараз, на жаль, листя опало. Якщо ми були трохи захищені, нас не видно було, то зараз видно і вони теж перейшли на тактику скидання ВОГів. На снігу ми зелені й теж саме тобі якесь укриття копати, чи окоп, чи бліндаж: ти ж будеш землю викидати, а вона чорна. Ти пройшов двічі туди й сюди та вже все, стежка є, вже ж сніг не рівний. І все воно як на долоні. А в землю ти ж усе не заховаєш”, — розповідає чоловік.

Мотивацією для військовослужбовців Спартака та Артема є перемога.

“Я купив будинок, під Сумами, в Нижній Сироватці. Він мій, я на нього своїми руками заробив, перевіз туди сім’ю, ми там живемо. За це я і пішов в армію, захищати своє. Те, що моє — нікому його не віддам”, — говорить військовослужбовець Артем.

suspilne.media

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах