Роменчанка Людмила Луценко півтора року служить у Збройних силах — в артилерійському дивізіоні. Як минають дні в українській армії, до Дня захисників і захисниць України жінка розказала кореспондентам Суспільного.

Про свої перші кроки військової служби 52-річна Людмила Луценко розповідає так: “Я служу із лютого 2020-го року. До цього не служила. 18 років працювала вчителем у своїй школі в селі. А потім троє скликань, 14 років, була сільським головою. У мене учень є, він військовий теж. Коли він мені запропонував: “А чому б вам не піти послужити з нами, такі, як ви, нам потрібні”, я погодилась”.

Потім був Полтавський інститут зв’язку, курс молодого бійця на Чернігівщині, каже військова.

“І мені сказали: “Два тижні відпустки — й їдете на сектор у свою частину. У мене вдома залишилася старенька мама, яка мене чекає з армії і каже: “Для мене найголовніше — це, щоб закінчилась війна і ти повернулася додому”, — говорить вона.

Дні на службі починаються з наведення порядку в приміщеннях, потім — фізичні вправи, сніданок, шикування й – направлення на об’єкт, що визначив командир підрозділу, каже Людмила.

“Я — оператор апаратної відділення управління. Робота моя полягає в тому, що працюю з документами. Після закінчення навчального центру наш дивізіон уже стояв у зоні АТО, і тому я одразу з бригади поїхала туди — в зону. Виконувала ту саму роботу, що і тут. Але, розумієте, там кожну хвилину відчуваєш більше відповідальності. Не знаєш, що буде через хвилину, через п’ять хвилин”, — розповідає жінка.

Дідусь Людмили воював під час Другої світової. Листи з фронту досі зберігаються в родині, говорить жінка. Повага до військових закладена в неї з дитинства, додає вона.

“Тут служать справжні чоловіки. Незалежно від віку, їхнього життєвого досвіду. Вони прийшли, вдягли військову форму і вони — вже чоловіки. Не кожен зробить такий крок. Тому, що це дуже відповідально і почесно. Але потрібні і жінки. У нас жінки — медики, кухарі, оператори. Навіть, знаєте, для душевного спілкування це теж потрібно. Коли поряд жінка, приходять хлопці, розповідають про свої сімейні проблеми. Їм потрібне це спілкування. Жінка потрібна в армії обов’язково. Не шкодую ні хвилини, що я — тут”, — зазначила Людмила.

Поділитися в соціальних мережах