Життя спочатку: як подружжя з Пустогорода на Сумщині будує побут в евакуації
Через постійні обстріли жителі прикордонних населених пунктів вимушені покидати свої оселі і будувати життя у більш безпечних місцях. Сергій та Тетяна М’ячики – переселенеці із села Пустогород Есманьської громади. Два роки тому вони переїхали у Березівську громаду. Тут починають усе спочатку. Як облаштувалися та що розказують про минуле в Пустогороді — у матеріалі Суспільного.
Сергій М’ячик – переселенець із села Пустогород Есманьської громади. Два роки тому, розповідає, він разом із родиною був змушений покинути дім та переїхати подалі від кордону. Зараз чоловік разом із дружиною Тетяною мешкає у Березівській громаді. Віддушина пана Сергія в Шевченковому – його теплиця. Її, говорить, побудував власноруч і вправляється там сам, як тільки починається сезон городів.
“Я помідори “биче серце” люблю, смачне таке. І огірки, і редис, і кріп, усього потрохи. Це моє господарство, а дружина там”, — розповів чоловік.
Разом Сергій та Тетяна М’ячики – 46 років. У березні, кажуть, відзначатимуть лавандове весілля. Більшу частину життя вони прожили в Пустогороді. Там працювали, виховували дітей та, кажуть, планували провести старість. Завадила повномасштабна війна.
“Вийдеш, з коровою постоїш, побалакаєш, туди пішов, туди. Так мирно, добре все. Потім вже все стало таке. Страхіття просто. Ми спимо з чоловіком. Дочка в Сумах дзвонить старша і каже: “Мама, війна почалася”. Я кажу: “Та що ти там розказуєш”. Потім ми бігом схопилися, вийшли на вулицю. А в нас же там траса близько – Бачівськ там, кордон. І чуємо такий скрегіт по трасі, стріляють ідуть. І ми стоїмо в дворі, тут інші сусіди позбігалися, стоїмо, слухаємо це все. І не віримо, що насправді почалася війна”, — розповіла пані Тетяна.
У їхнє село, згадує жінка, російські військові не заходили. Їхня техніка стояла в лісі, неподалік траси кілька годин, блокуючи виїзд із Пустогорода. Потім, каже жінка, війська противника рушили в бік Києва, але село ще деякий час було відрізане від поставок продуктів. Їжу в Пустогород возили лісами та полями. За хлібом на коні їздив і її чоловік Сергій.
“У Степанівку привозили зі Свеси нам хліб, а ми там забирали. На коня сіли і поїхали”, — розповідає Сергій.
Після деокупації Сумщини життя в Пустогороді було відносно спокійним, каже подружжя, однак через рік російські військові стали систематично обстрілювати село – починали з околиць, поступово дістаючись центральних вулиць.
“Просто минути немає покою, щоб це не було. На город пішли за морквою, щоб зібрати морковку, буряк і чуємо, що стріляють, уже стріляють. І там хлопці кричать, швидше, швидше тікайте, там ще були на городах люди, зараз буде приліт. Сергій поїхав на мотоциклі, а я йду з городу і не можу – вони прямо летять мені над головою снаряди. Хочу швидше, швидше, а в мене не виходить, як на місці я наче іду-іду і не йду. Потім на мотоциклі приїхав, мене забрав, бігом. А вони там далі за трасою впали снаряди. Хата згоріла до самого цього. Ну, взагалі, згоріло, все. Вщент згоріло все”, — зізналася переселенка Тетяна М’ячик.
Наприкінці березня 2024 року подружжя вирішило виїжджати з Пустогорода.
“Останнє, це коли біля хати КАБ упав. Він не вибухнув. Якби він вибухнув, то нас би не було вже у живих. Він такий здоровенний був. Півтонни. Я так злякалася. Сказала, що все, їдемо звідси”, — говорить Тетяна.
Жінка згадує, вони виїжджали із села одними з перших. Перший час жити на новому місці, ділиться жінка, було важко.
“Зараз уже другий рік, якось ми наче звикли вже. Тут і сусідів багато, вийдеш, із сусідами поспілкуєшся. На лавочку літом ходимо. Так, якось уже почали звикати, більше людей уже знаємо. Потім уже здається, як наче ми тут і жили. Зараз воно якось повеселішало, ніж перший час”, — розповіла пані Тетяна.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ