100-річний глухівчанин: «Який я довгожитель? Я ще мало пожив» (фото)
Глухівчанин Григорій Зубков 21 грудня 2018 року відзначив свій віковий ювілей. Коли на порозі його дому з’явилася журналістка, пенсіонер здивувався: «Що про мене писати? Який я довгожитель, мені ж усього 100 років? Людина повинна жити 120! Ось через 2 десятиріччя і прийдете!». І все ж таки вдалося вмовити пенсіонера на інтерв’ю. Чоловік аж ніяк не виглядає на 100-річного дідуся – дасть фору багатьом, кому ще лише 60!
Свіженький, чистенький, охайний, при ясному розумі та світлій пам’яті. Говорить повільно та виразно. Ораторські здібності, голос поставлений на аудиторію: що тут скажеш – викладачів колишніх не буває! Дуже жалів, що пані до нього в гості завітала без попередження, і він не встиг нарядитися, вдягти білу сорочку та краватку! Справжній чоловік – він і в 100 років чоловік!
На світ Григорій Опанасович з’явився в селі Сопич Глухівського району в далекому та дуже важкому післяреволюційному році – 1918, у багатодітній родині. Аби вижити в голодні часи, мати варила гнилу картоплю. Та великій сім’ї цього не вистачало, і в 33 році батько помер від голоду. До речі, мати пішла з життя в 92 роки, доживши до глибокої старості.
Герой статті вважає, що являє собою ексклюзив не тому, що йому 100 років (мовляв, таких людей багато), а тому, що він єдиний в Україні, хто пройшов Велику Вітчизняну війну від першого дня до останнього. 1418 днів та ночей Зубков пам’ятає й досі в усіх подробицях. «Війна мене закаляла, – каже співрозмовник. – Я не збивав літаків, не підривав танків, не ходив у атаки, а був шофером на «полуторках» та ЗІСах -5 і 6».
Навчившись виживати у тяжких умовах, не боятися фізичних навантажень та не жаліти себе, Григорій Опанасович, вціпившись у життя, почав будувати різні його сфери: кар’єру, сім’ю. Після війни Григорій отримав досить престижну на той час освіту – закінчив Всесоюзний сільсько-господарський інститут у Московській області, а потім приїхав до Глухова та влаштувався на роботу викладачем автодисциплін у професійно – технічне училище. Головним професійним досягненням дідусь вважає те, що в його трудовій книзі всього 2 записи: прийнятий на посаду та звільнений у зв’язку з виходом на пенсію. 45 років на одному місці – це, за думкою Зубкова, показник! За цей час він випустив цілу армію механізаторів, які й досі годують усіх нас хлібом.
Окрім викладацької діяльності, Григорій Опанасович був редактором газети під назвою «Механізатор», що при училищі. Сім’я, як і робота, в нього теж була одна: як оженився з вчителькою Софією Данилівною змолоду, так і поховав її. «Моя дружина світила мені, як сонечко, 53 роки, – каже герой матеріалу. – А 18 років тому пішла з життя. Їй було 77». Разом із коханою дружиною наш герой виховав троє дітей, усі вони пішли по батьківських стопах – отримали вищу освіту та працюють навіть на пенсії. Старший син уже відзначив своє 70-річчя, та ще викладає в науково-дослідницькому інституті в Росії. Донька вчила дітей російській мові та літературі в школі №4, а коли пішла на заслужений відпочинок, влаштувалася до педагогічного інституту вахтером та працює там й досі. Молодшому синові – 61, він також працює за спеціальністю, яку отримав у ВИШі.
Зубков має п’ятьох онуків та трьох правнуків. Прожив довге життя. Та чи щасливе? На це запитання, поставлене журналістом, герой матеріалу відповів, що – ні. «Як може бути щасливим життя, сповнене труднощів? – говорить співрозмовник. – Спочатку післяреволюційні роки, потім війна і післявоєнщина. Ніколи було й розслабитись – все працював та працював». Не зміг він назвати й мрію, яка в нього була, адже він навіть і мріяти про неї не міг! Хобі теж не мав: задоволення – то вже розкіш для серйозної людини! У житті Григорія Опанасовича все було розкладено по пунктах: викладацька робота, родина, діти.
За кордоном чоловік побував лише під час війни, на фронтах. А потім за межі рідної держави не виїжджав – мандрував лише в межах країни, разом із дружиною: їздили на зустрічі з фронтовими друзями.
Мета – 120 років. Григорій Опанасович себе довгожителем не вважає. «Наукою запрограмовано людський вік – 120 років, – каже співрозмовник. – Отже, якщо вести здоровий спосіб життя, то стільки й проживеш. А якщо людина вмирає в 60, то вона сама в цьому винна!». Зі слів дідуся, він нічого особливого не робить – живе як усі: вживає просту їжу – каші, борщ, салати. Робить ранкову квартирну зарядку. Раніше багато їздив велосипедом (до Сопича та назад), а тепер – ні.
Дійсно, цей чоловік – просто унікальний, бо вважає, що саме так і живуть усі: активно та здорово. Та все ж таки Зубков каже, що хоче виконати план, встановлений наукою: відзначити своє 120-річчя! Що ж, побажаємо нашому герою довгих літ життя! Сподіваємося, що через 20 років буде про нього новий матеріал! Про те, як він став найстаршою людиною в Україні!