5 цікавих історій від молоді, яка обрала вуличний спорт
Конотопчани розкажуть, чому вони обрали вуличний спорт, яких успіхів досягли та як екстримальні захоплення змінили їх життя.
Дмитро Гришко, 29 років, дельфінотерапевт
«Вуличним спортом займаюся близько 5 років. Все почалося з того моменту, коли ми з друзями вирішили покататися на роликах. Ідея виникла спонтанно: захотілося урізноманітнити будній день. Перший елемент, який захотілося зробити — це їзда спиною вперед (задом). Кожен раз, коли вдавалось його виконати, мені хотілося ще, ще складніше, ще швидше, ще чіткіше і якомога технічніше».
«Обрав ролики, бо вони мені стали до душі. Сподобалося тримати баланс, виконувати складні елементи, та й сама їзда на роликових ковзанах приносила задоволення. Це свого роду психологічна розрядка. Великий вплив мало ще й те, що я розділив своє вподобання з друзями».
«Ролики змінили моє коло спілкування. Я познайомився з цікавими людьми. Знайшлися ті, з ким можна відточувати свої навички катання, ділитися емоціями та приємно проводити час. Завдяки цьому хоббі можна краще зрозуміти своє тіло: роботу м’язів, витривалість, навчиться долати складнощі. Це не просто розвага, це додаткова можливість тримати себе в тонусі».
«Чи багато вдалося вже навчитися? Якщо порівнювати з першими кроками, то я багато чому навчився. Якщо подивитися в цілому — завжди є куди рости».
«Друзі, не втрачайте мотивації! Праця перемагає талант. Найкраща мотивація — це результат».
Артем Ларков, 26 років, приватний підприємець
«Вуличним спортом займаюсь приблизно 7 років. Під час навчання в Києві з одногрупником поїхали в невеликий скейтпарк. Там я і побачив ВМХ у всій красі. Побачив як хлопці виконують різні трюки та комбінації. З того моменту став збирати гроші й через півроку придбав власний ВМХ».
«З дитинства любив їздити на велосипеді. Скоріше за все, це і підштовхнуло мене вибрати саме bmx. Привабило велике розмаїття трюків і нотка екстремальності. Все це є і в скейтбордингу, але ВМХ більш універсальний. На ньому можна кататися скрізь, не зважаючи на якість асфальту».
«В Конотопі катаюсь по місцевим спотам на вихідних. На меморіалі познайомився з двома скейтерами, з якими до цього дня тісно дружу. Згодом до нашої компанії стали підключатися ще люди. Почали їздити разом, «катати» в інші міста і брати участь в змаганнях».
«Навчиться хотілося більше, ніж вийшло. Не було можливості приділяти багато часу заняттям через навчання, роботу, сім’ю і дитину. Мене це не бентежило і не зупинило. Завжди є куди рости. За великими результатами не женуся, займаюся в своє задоволення».
«Нині прогрес стоїть на місці через відсутність в Конотопі майданчиків для заняття. Там за місяць можна вивчити те, що за кілька років не вивчиш. Найголовніше, що є своя кампанія і сім’я з друзями, які завжди підтримують моє захоплення».
«Потрібно доводити до стабільності вивчений трюк, бо легко забувається техніка. Навіть якщо не виходить — з дня в день намагатися виконати трюк, дослухатися до порад досвідчених райдерів і носити захисне спорядження».
Валерій Пастушенко, 30 років, ювелір і тренер з акробатики, паркуру
«Паркуром займаюся близько 9 років. Все почалося з великого бажання працювати каскадером. Я не обирав паркур, як вид спорту. Він сам підкорив мене різноманітністю та екстримом».
«З появою паркуру в моєму житті з’явилися нові знайомства і багато друзів. Це величезна родина, в якій відчуваєш себе вільним».
«Паркур перевернув моє життя докорінно… Життя без алкоголю, куріння та інших шкідливих звичок досить таки цікаве».
«Я вважаю, що досяг в цьому спорті досить таки хороших результатів, один з яких — рекорд України по кульбітам-флякам!»
«Хочу побажати тим, хто тільки відкрив для себе вуличну дисципліну, рекордів в починаннях і величезного кайфу від вражень, які на вас чекають!»
Олена Городнича, 34 роки, контент-менеджер освітнього порталу
«Ролики люблю з дитинства. Всі діти просто обожнюють вуличний спорт. Особливо, якщо для цього поблизу є обладнаний майданчик, або військова частина. Якщо правильно обрати місце та час, де можна перелізти через паркан, то успіх дитячої компанії гарантований!»
«Роликові ковзани — це в першу чергу здоров’я. Відсутні «ударні» навантаження, треба багато рухатись та мінімум негативного навантаження на суглоби. Також це можливість відпочинку на свіжому повітрі».
«Завдяки роликам завжди є можливість познайомитися з однодумцями, поспілкуватися зі старими знайомими».
«Навчитися вдалося багато чому завдяки інтернету. Більш того, вдалося багатьох навчити завдяки тому ж інтернету. Знімаю навчальні відео, які допомагають навчитися кататися на роликових ковзанах. Адже колись інтернету не було, і подібних «навчалок», особисто мені, дуже і дуже не вистачало».
«Друзі, вуличний спорт — це здорово! Коли у вас з’явиться можливість для серйозних тренувань в добре обладнаному залі, ви прийдете туди вже підготовленими для подальших спортивних досягнень».
Сергій Караван, 27 років, блогер
«Займаюся паркуром приблизно 10 років. Все починалося з фільмів «Ямакасі», «13 Район» та відео в інтернеті з Девідом Белом, засновником руху паркур. Надихнувшись побаченим, з друзями пішли пробувати на вулицю. Зрозумівши, що все не так легко, як здалося на перший погляд, почали тренуватися і дізнаватися більше про паркур. Через декілька місяців наполегливих трненувань виявилося, що нас вже не троє, а ціла команда людей. Вже через півроку з’явилися думки про створення команди, яка буде представляти наше місто в субкультурі паркуру. Згодом створили команду «Art Motion», відкрили свою школу, побудували кілька майданчиків, взяли участь у багатьох всеукраїнських змаганнях, фестивалях і шоу, провели понад 100 майстер-класів та навіть поставили рекорд України».
«Чому паркур? Через те, що він збігається з моїм світоглядом: немає перешкод і ніяких обмежень в русі або креативності. Немає обмежень у твоїх переміщеннях та твоєму мисленні. Існує тільки одне найголовніше правило — моральність і повна відповідальність за вчинки».
«Паркур дав мені змогу показати себе світу і самому побачити світ, багато з ким познайомитися, передати свій досвід і світогляд. Завдяки паркуру я виступав, як гість і важливий суддя».
«Знаю, що не дотягую до професійного рівня, але, якщо трохи докласти зусиль, нічого не заважає виступати на всеукраїнському рівні».
«Кинути паркур не дала думка: що я залишу після себе? Тому і вирішив зробити свій вклад в це мистецтво, як в нашому місті так і за його межами!»
«Пораджу спочатку займатися базовими елементами і фізпідготовкою, а не стрімголов намагатися робити складні трюки і ламати собі голову. Краще приходьте на заняття в нашу школу паркур/фріран «Art Motion».
Джерело: http://topkonotop.com/