Хто насправді вбив козулю в ямпільському лісі?
19 листопада ямпільська районна газета «Голос часу» вийшла зі статтею «Кому закон не писаний» на передовиці: викладена в матеріалі інформація шокувала багатьох. По-іншому і бути не могло, адже посадових осіб Ямпільської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок відверто звинувачували у причетності до незаконного полювання, жертвою якого стала незаконно добута дика козуля. При цьому про причетність посадовців заявила компетентна особа – інспектор Держекоінспекції у Сумській області.
Через два тижні після виходу газети до редакції звернувся голова райорганізації Українського товариства мисливців та рибалок Леонід Царик, який рішуче заперечив причетність до цього злочину. Резонансну заяву інспектора Держекоінспекції він пояснив особистим конфліктом, який уже давно виник між ними.
Пропонуємо прочитати інтерв’ю пана Леоніда і самим вирішити, на чиєму боці правда у цій заплутаній історії з присмаком криміналу.
– Чи станете заперечувати, що вас помітили поруч із вбитою твариною? Розкажіть свою версію події.
– Я пояснення давав у поліції. Повторюю, ніяких доказів проти мене немає. Ніхто нас поруч із козулею не бачив. Коли буде слідство, поїдьте на місце і хай приїде Сугоняко (інспектор Держекоінспекції, – ред.) я покажу, де машина стояла, а він хай покаже, де висіла козуля.
Того дня ми поїхали в рейд і приїхали на кордон з Глухівським районом там, де стоїть аншлаг, який вказує, що наші угіддя закінчуються. Поставили машину, син відійшов у одну сторону, а я з Демичем (мисливець, -ред.) в іншу. Пройшли метрів 30-50 і побачили, що інспектор виходить із лісу. Нас він знає, а у мисливця Демича перевірив документи. Спитав, чи чули ми постріл. Ми відповіли, що чули і вказали на глухівську територію. Він пішов собі, а ми розвернулись і поїхали. До вечора, поки мені не подзвонили з поліції, я нічого не знав про вбиту козулю.
– Що ви там робили, Ви їхали полювати?
– Ми їхали в рейд.
– Чому ви поїхали саме туди?
– Дзвонили зі свеського колективу і повідомляли, що полюють «безбілетники».
– А хто саме дзвонив?
– А хто їх знає, дзвонили і повідомляли, що там твориться «беспредел».
– І у вас не залишилось їх номеру?
– Вони дзвонили на стаціонарний телефон і не назвались.
– А як же ви не спіймали браконьєрів, якщо чули постріл?
– Я ж вам розповідаю: стоїть аншлаг, який розділяє нашу і глухівську територію. Постріли були на глухівській, якщо я зайшов би туди, він би спитав, чому ти тут ходиш?
– На якій території була знайдена козуля?
– Я не знаю, але постріл був на глухівській території. Ми вказали рукою йому: іди розбирайся, нам це не цікаво.
– Чому ви зникли з місця злочину?
– Ми не знали, що вбили козулю.
– Інспектор каже, що бачив вас поруч?
– Я ж кажу, про вбивство тварини я від слідчого дізнався ввечері, коли подзвонили з поліції. Чого він нам не показав ту незаконно добуту козулю, якщо вона була поруч?
– Ми з тим інспектором вже давно не в миру. Один раз він знайшов кабанячу шкуру в Олинському лісництві й зіслався на нас. А ми були в той день у лісі, варили шурпу, приїжджали з Харкова мисливці, у яких були виписані всі документи. Я подзвонив йому – під’їжджайте до столу. На другий день він везе шкіру. Я об’єктивно кажу: я ж запрошував вас до столу? Хіба я робив би таке, якби були якісь порушення?
– Ви говорите одне, інспектор говорить інше. Кому вірити?
– Він багато там фотографував, і автомобіль наш фотографував. Чому він не сфотографував козулю разом із нами? І чому він прибрав інформацію з інтернету? Спочатку виклав, що винні службовці УТМР. А зараз в інтернеті цієї інформації вже немає…
– Достатнього того, що є повідомлення в поліцію і сканована копія повідомлення. Якщо це неправда, то вам варто подавати в суд на спростування недостовірної інформації.
– Я і подам в суд і на вас теж. До речі, якщо б я вбив ту козулю – у мене є ліцензія…
– Так, почекайте, ви її вбили, чи ні?
– Якби я вбив…
– Так ви ж кажете, що ви не вбивали…
– Я кажу, що якби я вбив, я б заповнив би ліцензію. Подивіться, який у мене є дозвіл (демонструє документи, – ред.)
– Наскільки нам відомо, вам потрібно було оформити дозвіл ще до початку полювання.
– Якби я вбив і повісив козулю, я б дістав би цей аркуш і заповнив би його. Всі документи у мене в кишені.
– Ви показуєте нам пусті документи і, мабуть, інспектору теж показали б такі ж?
– Мені дозволяється, якби я стріляв – я б заповнив.
– Ви ж теж проводите рейди. І якщо ви зустрічаєте порушника, він теж може сказати, що я просто зі зброєю стояв поруч з вбитою твариною?
– Ні, якщо у нас немає фотоапарата чи телефона, щоб зафіксувати. Складається акт, який дають на підпис правопорушнику, якщо він не згоден – акт підписують три свідки.
– Як ваше керівництво відреагувало на цей факт? Повністю на вашій стороні?
– Звичайно, доказів немає ніяких.
– А тінь, яка падає на орган, який має контролювати мисливців? Як виходити з ситуації?
– Буду скарги писати. У мене 260 мисливців і як мені їм тепер дивитись в очі? Я дочекаюся висновків слідства: винен я, чи не винен. А доти, кожен буде мені тикати…
– Ви контролюєте мисливців, скільки було піймано порушників за минулий рік?
– Нікого не наказували.
Р. S. Таке от вийшло емоційне інтерв’ю, яке, чесно кажучи, залишило по собі ще чимало питань до мисливців. Сподіваємося, що крапку в цій справі поставлять правоохоронні органи, які проведуть повне і об’єктивне розслідування та накажуть винних.
Джерело: yampil.info