Людські історії, які вразили сумчан у 2017-му році

Життя після міни: Сергій Кознієнко 

Сергій – співробітник УМВС у Сумській області. У 2014 році, коли почало наростати протистояння на Донеччині та Луганщині, увійшов до складу спецпідрозділу міліції. Разом із колегами поїхав на схід України. Свій обов’язок із захисту країни виконував близько місяця.

Зазнав поранення ніг. Підірвався на міні разом з двома бойовими товаришами. Один із них, Олександр Ткаченко, не вижив. Сергія лікарі збирали по частинах. Після вибуху спочатку привезли до Красного Лиману, де й зупинили частково крововтрату та зробили першу операцію. Далі був Харківський військовий шпиталь, який на довгих 9 місяців став другим домом для бійця АТО.

11 операцій, місяці реабілітації та життя в лікарні. І так уже три роки триває боротьба Сергія за ноги. За цей час вдалося частково відновити функції обох ніг та піднятися з лікарняного ліжка на милиці. До допомоги бійцю долучилася громадськість. Організували благодійний аукціон – «Ходити! Жити! Радіти!», де продавалися твори мистецтва благодійників.

Вдалося виручити понад 33 тисячі гривень. Кошти пішли на реабілітацію. Попри прогнози лікарів Сергій не здається. Є активним громадським діячем, допомагає армії та родинам атовців.

Через терни до зірок: Зоряна Бабик Три роки тому

27-річна Зоряна мешкає у Глухові. Дівчині діагностували розсіяний склероз. Лікарі пророкували їй інвалідне крісло, утім вона обрала спорт.

Більше того, вона не лише займається сама, а ще й відкрила власну студію з пол-денсу, де тренує  близько сотні дітей. Із ними Зоряна проводить 6 днів на тиждень: вправно сідає на шпагат та виконує елементи на пілоні. Хоча ще три роки тому ця сильна та граційна дівчина ледь підводилася з ліжка.

Востаннє на лікуванні Зоряна була наприкінці літа і поки на самопочуття не скаржиться. Дівчина впевнена, вона в силі подолати хворобу і ще покаже свої вміння на Олімпійських іграх, якщо цей вид спорту таки введуть до їх переліку.

Якщо ти мама: Марина Георгіївська 

До буремних подій на сході України Марина з чоловіком та троє їхніх дітей мешкали в Донецьку. На їхню долю прийшлося багато випробувань. Тікали з-під обстрілів, переховувалися та кочували з дітьми по Україні, шукаючи прихисток.

Утім, ця жінка не здавалася. Адже нею керував материнський інстинкт – огородити дітей від небезпеки, одягти та нагодувати їх. Зайшовши у порожню орендовану квартиру в Сумах, Марина навіть не могла подумати, що вже зовсім скоро підійме на ноги не лише своїх трьох, а й сотні чужих дітей.

Від доброти та щедрості людей з усієї України квартира сім’ї Лозікових почала перетворюватися на склад. Присилали все, згадує жінка. Було вдосталь одягу для дітей, для неї та чоловіка, були посилки з продуктами харчування, із дитячими кашами і прикормами.

Ще б трохи – і благодійні посилки заполонили все помешкання. Тож Марина почала навколо себе гуртувати тих, кому також потрібна допомога, і почала ділитися цими дарунками. Організувала банк речей.

Поступово за три роки ця благодійність, яка створювалася для допомоги переселенцям, переросла в рух, який піклується про нужденних Сумської області. Допомога нині надається не лише переселенцям, а всім потребуючим без виключення. Найбільше сюди звертаються люди, які потрапили у складні життєві ситуації, багатодітні родини, матері-одиначки, люди з інвалідністю.

Як не опустити руки: Олена Абаєва

Замість того, щоб чекати допомоги від держави, родина переселенців Абаєвих зі сходу заснували школу для дітей із вадами здоров’я. На такий проект їх підштовхнула хвороба сина. Владик має діагноз аутизм.

Знайти в Сумській області заклад, де б із сином займалися, Олені не вдалося, тож вони вирішили самі створити центр реабілітації для дітей з особливими потребами і таким чином допомогти не тільки собі, а й іншим батькам, яким довелося зіткнутися із аналогічними  проблемами.

Створення центру реабілітації дітей з особливими потребами родина розпочала з нуля. Орендували приміщення у Сумах та взялися його ремонтувати. Потрібні були чималі кошти, тож довелося продати квартиру в Донецьку.

Центр реабілітації назвали «Щасливі діти». Тут малечею з особливими потребами працює шестеро фахівців. Серед них практичні психологи, логопеди та спеціаліст із сенсомоторики. Відкритий заклад з 9:00 до 20:00 години щоденно. Із дітьми тут займаються, як індивідуально – працюють із поведінкою, мовою та психологічним станом, так і у групах, аби навчити поводити себе у колективі.

За майже 2 роки роботи центру в ньому пройшли реабілітацію більше сотні дітей з інвалідністю та психологічними проблемами. У найближчому майбутньому родина Абаєвих планує відкрити ще один центр реабілітації. У новому приміщенні фахівці допомагатимуть дітям усіх незахищених верств населення  – переселенців, багатодітних родин, малозабезпечених чи учасників АТО. Робитимуть це абсолютно безкоштовно.

Джерело: spec-kor.com.ua