Моя мама, твоя бабуся, у 1941 році потрапила під бомбардування німецькими літаками мирного обозу, що евакуювався. Відірвані руки, ноги, голови, смерть маленьких дітей – це те, із чим вона зустрілась у свої 16 років. У роки війни працювала у військовому шпиталі, виносячи судна за тяжко пораненими.

Мій батько, твій дідусь, пройшов війну із 1941 по 1945 рр. Поставив свій підпис на Рейхстагу 9 травня. Нагороджений орденом Червоної Зірки (у ветеранських колах – найвища нагорода за особистий подвиг), медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграду» і медалями за звільнення Праги, Будапешту й інших європейських столиць.

Мій дідусь, твій прадід, Гаврило Мартинович, кавалер двох Георгієвських хрестів за подвиги у Першій світовій війні, у роки окупації України німецькими фашистами створив маленький партизанській загін на Полтавщині. За його голову німці пропонували 15 тисяч рейхсмарок. Чудом вижив. Під час облави помінявся вітер і німецька вівчарка пройшла в метрі від нього, нічого не почувши.

Воювали і три мамині брати. Олександр Савченко (мене, коли я народився, назвали на честь його), якого вважали за його вірші «другим Єсеніним», у 1941 році як радист мав приземлитися у складі диверсійної групи на вже окупованій німцями території. Німці про це знали і розстріляли десант прямо у повітрі. Місце захоронення, незважаючи на багаторічні пошуки, не вдалося виявити.

Ще один мамин брат – Михайло Савченко, військовий хірург, потрапив у полон, втік із концентраційного табору і приєднався до партизан. Війну закінчив у складі діючої армії.

Від 1941 до 1945 пройшов війну, отримавши безліч нагород і третій брат Анатолій Савченко.

П’ятнадцять років тому довелося 9 травня проїхати автобусом через усю майже Полтавщину. Тоді і зрозумів, що День Перемоги – не офіційне, а дійсно всенародне свято, яке ніхто у нас ніколи не забере.

А тепер виникає питання: ті, хто хочуть «закрити» це всенародне Свято, чого вони прагнуть? Чи не хочуть вони, щоб не спливли біографії їхніх батьків і дідів, яки служили у поліцаях і розстрілювали мирних жителів, палили села на Сумщині (як у Червоній Слободі на Путивльщині). Чом би тим, хто хоче спаплюжити це свято, не розповісти і про участь їхніх предків у подіях Другої світової?

Олександр Гвоздик, xpress.sumy.ua

Поділитися в соціальних мережах