У Путивлі гроші платників податків втоптують у багнюку
У місті Путивль днями з’явилася ілюстрація до нарису про ремонт вітчизняних доріг у сезон «білих мух»: підготовчі роботи до асфальтування вул. Вознесенської в місті завершилися у п’ятницю, 11 листопада, а ранок понеділка «порадував» снігом, тож, на щастя, ніхто не додумався класти асфальт…
У будь-якій країні така історія мала б завершитися судовим позовом до кампанії, що займається прокладанням доріг і фінансовими витратами для неї. У нас же завершиться тим, чим і завжди: втоптуванням грошей платників податків у багнюку. Приватна бригада дорожників, яка асфальтує путивльські дороги, має стільки заказів, що не може з ними впоратись своєчасно.
Між тим, у Путивлі був свій, хоч і невеличкий, асфальтовий завод. Власний завод не тільки б упорався з міськими вулицями, а ще й міг би заробляти гроші де-інде, якщо б його не знищили, а «законсервували» на деякий час.
Давайте згадаємо, хто порізав його на металобрухт? Бендерівці? Майданівці? Та ні, про них тоді ще й мови не було. А хто дав розпорядження на його знищення? Порошенко? Трамп? Обама? Теж ні – це зробили наші доморощені «непревзойденные хозяйственники», ніхто з яких не відповів за скоєне.
А де були в цей час усі ми? Чим займалися? – Ну, чим… чим і завжди: їли, пили, співали… Саме час згадати байку дідуся Крилова: «Ты все пела? Это дело! Так пойди же попляши!». «Роздержавлення» відбувалося з нашої мовчазної згоди, отже, всі ми є співучасниками злодіянь, які відбувалися і продовжують відбуватися.
Між іншим, у «Технічних правилах ремонту і утримання вулиць та доріг населених пунктів», затверджених Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, у пункті 6.2. йдеться про таке: «Ремонт дорожнього покриття із застосуванням гарячої або холодної асфальтобетонної суміші, а також з щебеневих (гравійних) матеріалів, оброблених органічними в’яжучими матеріалами виконують у суху погоду навесні та влітку, коли температура повітря не нижче ніж плюс 5 град. C, а восени не нижче ніж плюс 10 град. C». Он як, виявляється, існує інструкція, яка передбачає зовсім не ті дії дорожників, які ми спостерігаємо щороку.
З’явилися нові дані зі Всесвітнього економічного форуму щодо рейтингу якості доріг, але для нас там нічого нового нема. Ми все одно в останній п’ятірці. Гірші, ніж в Україні, дороги мають лише Мавританія, Парагвай, Конго і Мадагаскар. Дороги в Чаді, Молдові, С’єрра-Леоні, Нігерії, Лівані, Габоні, Непалі та Мозамбіку виявилися кращиими, ніж українські. Росія займає 123 місце з 138. Найкращі дороги: ОАЕ, Сингапур, Гонконг, Нідерланди та Японія (http://vlasti.net/).
І справа не тільки – чи не стільки – у самих дорогах, а в рівні нашої самосвідомості. Людина, яка має гідність, не буде їздити по ямах, не буде мовчки стрибати з калюжі в калюжу, а якщо стрибає – значить, її це влаштовує, як колись з цинізмом заявив один із путивльських чиновників…
Олена Долгая, kourier.in.ua