Як пам’ятник мамонту став символом для горілки
Я розпочала туристичний маршрут Недригайлівським районом, розповідаючи про місця, що варто відвідати людям, які хочуть побачити щось і цікаве, і з мінімальними втратами для гаманця. Відвідавши сам районний центр Недригайлів, я попрямувала до Кулішівки – невеликого села, розташованого над річкою Хусь, яка через 2 км впадає в Сулу.
Оскільки мій батько історик, то я з дитинства знала, що в цьому селі вперше в Україні були знайдені рештки кісток степового мамонта, хоча до цього такі скелети знаходили в основному в Сибірі. І на цьому місці в 1841 році завдяки старанням місцевого графа Юрія ГОЛОВКІНА, якому і належало це село, був установлений пам’ятник – перший у світі.
Чоловік був знатного роду, освічений і розумів, що для країни – це велике археологічне відкриття, про яке таким чином треба розповісти своїм нащадкам. Отож, згадуючи свою першу поїздку до пам’ятника (мабуть, у 6 класі), я була розчарована. Адже, коли тато сказав, що днями на велосипедах поїдемо із його гуртківцями до пам’ятника мамонтові, я розраховувала побачити там справжнього, можливо, бронзового і вилитого у весь ріст мамонта, а насправді – там виявилася проста чотиригранна стела на кам’яному постаменті, на гранях якої вказаний рік «1841» і зовсім маленький барельєф мамонта…
Але цього разу я вже дивилася на нього з боку історії, особливості і важливості, а не з боку «першого враження» від архітектури пам’ятника. Адже, копнувши глибше, я була вражена, що, крім історії, пам’ятник має ще й містичне значення – місцеві говорять, що якщо його тричі обійти за годинниковою стрілкою і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. А щодо історії знахідки, то вона, як і в більшості випадків, пов’язаних із археологією, теж обросла цікавими деталями
. Уявно переносимося в 1839 рік – період, коли науковці тільки-но розпочинають вивчати доісторичних істот, а для звичайних селян це взагалі практично містика: граф ГОЛОВКІН на цьому місці розпочинає будівництво гуральні, себто спиртово-горілчаного заводу. Його робітники, копаючи фундамент, знаходять величезні кістки: не з коня і не з корови. Чоловіки відразу ж розповіли графу, порадивши припинити будівництво, адже, мовляв, це поганий знак…
Розмов про знайдені кістки «чудовиська» (до речі, з польської – «mamona» і означає «чудовисько»), звісно, було на всю округу! Але граф смикнув, що це справжня археологічна знахідка і відразу ж повідомив свого друга професора медицини Харківського університету Івана КАЛИНИЧЕНКА, який особисто прибув із експедицією до Кулішівки. За десять днів археологічних розкопок ученим удалося зібрати два повних скелети мамонтів, а могло бути й більше – на заваді розкопкам стали грунтові води. Величезні кістяки (дорослий самець цього виду сягав 4,5 м заввишки і до 18 тонн вагою, а бивні мав до 5 м) із Кулішівки вивозили підводами. Є свідчення, що вони були доставлені в зоологічний кабінет Харківського університету, а нині зберігаються в історичному музеї .
Крім скелетів мамонтів, учені знайшли ще й кістки ссавців льодовикового періоду: шерстистого носорога, великорогого оленя та диких коней. Пояснюючи таку велику кількість кісток в одному місці, вчені говорять, що тут, імовірно, була стоянка первісних людей доби пізнього палеоліту. З цього приводу жителі Кулішівки жартують, що наші предки м’ясо «знямали», а кістки лишили нам – для історії.
Неабиякий інтерес викликає один із написів на пам’ятнику, адже він є ще й свідченням того, що саме тут проходив кордон між Московським царством і Польсько-Литовською Річчю Посполитою. Адже, як говориться: «Село Кулешовка. Место сие было границею между Польшей и россією». І так-так, це не друкарська помилка: слово «Росія» дійсно написане з малої літери. Кажуть, що невипадково: граф Головкін не міг помилитися в граматиці – скоріше за все, це було свідомим рішенням, як свідчення складних відносин Польщі та Росії, а оскільки він виходець польського роду, можливо, вирішив показати свою перевагу, характер, амбіції щодо сусідів за межею…
«У роки Великої Вітчизняної війни західна плита пам’ятника була пробита кулею із німецького кулемета… У 1950 році реставрований (споруджено новий фундамент)», – йдеться у книзі Скрипченка І.В., Абаровського І.К. «Недригайлівщина: у дзеркалі історії».
Тривалий час цей пам’ятник був єдиним у світі, встановленим на честь вимерлої тварини. Решта – встановлені в кількох містах російського Сибіру: Якутську, Салехарді та в Ханти-Мансійську. У 2007 році Пам’ятник мамонту (разом із Софроніївським монастирем та Круглим двором) увійшов до трійки «чудес» від Сумщини у «топ-100» найдивовижніших об’єктів держави. З цього ж року він став однією з пам’яток Державного історико-культурного заповідника «Посулля», а з 2013 року – входить до маршруту, який пропонує туристичний кластер «Посулля».
Хоч будівництво спиртового заводу припинилося, та все ж таки це кулішівське місце в 1996 році стало «горілчаним» символом: зображення Пам’ятника мамонту використали на етикетці горілки «Недригайлівська». А до цього кольорове фото було на сторінках популярного журналу «Огонек», на поштових конвертах, значках і найголовніше – стало частиною герба Недригайлівської землі.
На завершення скажу, що й цього разу своєю «родзинкою» мене підкорив не сам монумент, а його, так би мовити, ініціатор – останній представник польського дворянського роду ГОЛОВКІНИХ – граф Юрій. Бо, у той час, коли археологія ще тільки-тільки починала про себе заявляти, він по достоїнству оцінив знахідку і не пошкодував своїх коштів, щоб її увічнити не тільки в історичних книгах, а й наочно – у пам’ятнику. Саме за меценатство, стійку громадянську та соціальну позицію, романтизм та патріотизм, легку й освічену натуру і шанували графа селяни – на той час таких людей, як він, були одиниці…
Джерело: http://www.novpoglyad.com.ua/