Село Покровка Краснопільської громади розташоване на прикордонні з РФ. Звідси до російського кордону – близько 500 метрів. 40-річна Оксана Котенко з родиною змушена була тікати від обстрілів з рідної домівки і будувати власне життя з нуля. Жінка майже три роки живе в Сумах, тут працює та винаймає квартиру, але понад усе хоче повернутися до свого села. Свою історію Оксана розповіла кореспондентам Суспільного.

Оксана Котенко у Покровці працювала вихователем у дитячому садку.

«Хапали дітей і бігли босоніж»: історія переселенки з Покровки на Сумщині

Оксана Котенко. Суспільне Суми

“Діти мої там обидві ходили в садочок. Родина в мене велика була, і батьки, і свекри, всі жили в селі по одній вулиці. Село було дуже гарне, красиве, мальовниче в нас. Була школа початкова, школа до 9 класів. І ФАП у нас був, і пожежна частина, і садочок, і магазини в нас були, і маршрутки до нас ходили. І клуб у нас був. В нас все було”, — розповіла жінка.

За її словами, довелося покинути все у 2022 році, з початком повномасштабної війни.

“Моя старша донька тут навчалася. А з меншою ми виїхали, тому, що від отих обставин, обстрілів, дитина почала заїкатися, їсти їй було важко, вона задихалася — це було нервове. Ув жовтні ми виїхали. Лікували ми її дуже довго, бо в неї був страх шуму, гупання, крику. Дитина тяжко це перенесла”, — розповіла Оксана Котенко.

Оксана Котенко з доньками. Архів Оксани Котенко

Пані Оксана ділиться, в Сумах її шестирічна донька перестала здригатися уві сні і згадувати, як тікали з-під обстрілів.

“Ми прожили в 500 метрах з країною агресором. У нас по прямій дорозі, там, певно, кілометрів 2. Але, це ж по прямій дорозі, а якщо люди живуть ось так, ти виходив і ти їх бачив на городі, що вони роблять, вони бачили, що ти робиш. Це все отак було. Поруч”, — розповіла Оксана.

Будинок Оксани Ковтун у Покровці. Архів Оксани Котенко

Півтора року тому, розповіла Оксана, її родина втратила все, що накопичували впродовж життя:

“У 2023 році у кінці липня село буквально за пів години розбили повністю вулицю. Люди тікали, хто в чім стояв. Хапали лише сумку, яка була в кожного напоготові, дітей і бігли, навіть босоніж. Тікали польовими дорогами, хто як зумів. Все село спорожніло. Люди випускали худобу на вулицю, телят, корів, поросята бігали вулицею, бо зачинене в сараї, воно пропаде. Люди випускали, бо виходу в них не було”.

Ризикнули повернутися в село, говорить Оксана, у той час, коли відбувався обмін полоненими і оголосили тишу:

Двір Оксани Котенко після обстрілів РФ. Архів Оксани Котенко

“Їздили люди. Хтось там забивав вікна, в кого вибиті були. Ми теж поїхали з чоловіком, свекром, люди допомогли, покрили дах. Звісно вона була кілька місяців без покриву, тоді йшли дощі, все в середині пропало”.

Жінка каже: востаннє була у Покровці майже півтора року тому. Ці три роки Оксана з родиною мешкає у Сумах та працює у центрі надання допомоги переселенцям, втім каже, мріє повернутися додому.