75 років минуло з моменту закінчення найкривавішої та найжорстокішої війни в історії людства. Але великий подвиг її героїв назавжди залишиться в нашій пам’яті, пам’яті наших дітей, онуків та правнуків.

Президент ФК «Суми», заслужений юрист України Геннадій Дем’яненко, — «В цей світлий день від нашої команди, тренерського складу та вболівальників поспішаємо ще раз подякувати нашим героям за мир, спокій та майбутнє прийдешніх поколінь. З Днем Перемоги, шановні ветерани! Земний вам уклін».

Історичний футбольний екскурс у воєнні роки.

В роки тієї війни футболісти нарівні з усіма захищали свою Батьківщину, а десь навіть продовжували грати в футбол.

В день, коли фашистська Німеччина напала на СРСР, в першості країни 1941 року був зіграний 71 матч.
А 24 червня навіть відбулося два поєдинки — в Сталіно (наразі — Донецьк) та Тбілісі. На цьому чемпіонат з футболу був припинений.

Зокрема міста, представлені в аналозі сучасної Прем’єр-Ліги (тоді вона називалася група «А»), опинилися під ударами ворога. В першу чергу це стосувалося України та Білорусі, що піддавалися серйозним бомбардуванням з повітря.

У Києві, наприклад, не відбувалося призначене на 22 червня спортивне свято, присвячене відкриттю республіканського стадіону. Його вінцем повинен був стати матч між київським «Динамо» та московським ЦСКА.

Свято провели лише через три роки — 25 червня 1944 року. Матч мав статус товариського.

Окремої уваги заслуговує «матч смерті», що відбувся влітку 1942 року в окупованому німцями Києві. В двох матчах зійшлися київський «Старт» та «Flakelf» — збірна німецьких солдатів та офіцерів протиповітряної оборони, льотчиків та механіків аеродрому. В обох матчах перемогли кияни, а після останнього — футболісти опинилися в концентраційних таборах, а деякі — розстріляні.

Вже 13 травня 1945 року, через п’ять днів після підписання акту про капітуляцію фашистської Німеччини, в двох містах — Тбілісі та Києві — було піднято прапори першої післявоєнної першості з футболу.