Бойова медикиня Олександра Крученко розповіла про російський полон та повернення до рідного Глухова
Бойову медикиню Донецького прикордонного загону Олександру Крученко звільнили з російського полону 17 жовтня 2022 року. Вона майже три місяці лікується та проходить реабілітацію. Лише днями їй вдалося повернутися до рідного Глухова.
Бункери “Азовмашу” та “Азовсталі” навесні, а потім п’ять місяців російського полону – такий шлях довелося пройти бойовій медикині Донецького прикордонного загону Олександрі Крученко. Звільнили дівчину 17 жовтня минулого року. Майже три місяці вона проходить лікування та реабілітацію, і тільки днями повернулася до рідного міста Глухів.
“Це відчуття того, що тебе дійсно чекають, що тут ти можеш побути тим, ким ти є, такою беззахисною маленькою дівчиною”, – говорить Олександра Крученко.
Зі школи дівчина мріяла стати військовою, вже у 19 років підписала контракт із Сумським прикордонним загоном, а за пів року перевелась до Маріуполя.
Саме там на чергуванні її застало повномасштабне вторгнення Росії. До 11 квітня її підрозділ залишався на “Азовмаші”. Вийти з міста вже не могли, тож пішли на прорив до “Азовсталі”, обдуривши ворога.
“Третій раз, здається, ми прорвалися – це була колона з літерами “Z” і нас це врятувало, ми можна сказати прорвалися без бою, тому що вони подумали, що це їхня техніка, їхня колона”, – розповідає бойова медикиня.
До 17 травня Олександра залишалась з побратимами на “Азовсталі”, там до неї направляли на лікування воїнів після шпиталю. Говорить, поранених було багато, а медикаментів обмаль, навіть дезінфекційних засобів не вистачало. Не було можливості й робити перев’язки два рази на добу, доводилося економити на всьому, згадує Олександра.
Оленівка, Борисоглєбськ, Таганрог та тимчасово окупований Крим – таким був шлях Олександри додому. Про те, як поводилися з ними в російському полоні, дівчина не розповідає, аби не нашкодити тим, хто досі залишається там.
“Видно, що вони нас поважали, вони нас боялися. Навіть цих інспекторів, які нас охороняли, їх охороняв ОМОН від нас. Тому що вони думали, що ми такі, сталеві. Ми і є звісно сталеві, але для них це був такий інтерес, вони дивилися на нас”, – згадує Олександра.
За час полону бойова медикиня схудла на 10 кг. В Оленівці самі для себе готували, вирощували овочі та навіть їх консервували.
“Був город, хлопці вирощували там помідори, потім приносили на територію, де я перебувала з дівчатами. Овочі я консервувала, в мене тоді всі помідори їли”, – розповідає дівчина.
За словами Олександри, у полоні їх схиляли залишитись в Росії. Говорили, що президент України поїхав, а вдома полонених вважатимуть зрадниками, але дівчина не вірила.
Рідні не знали, що з лютого Олександра залишалась у Маріуполі. Дівчина сказала мамі, що перебуває у Дніпрі та рідко телефонуватиме. Про те, що донька була на “Азовсталі”, Світлана дізналась з відео оприлюдненого в мережі, на якому захисники виходять з заводу.
“Це просто страх, це жах, біль. Я боролося, я не чекала. Як ввечері дізналась цю новину, то на другий день пішла до нашого мера. І ось так крок за кроком зверталася, будувала собі такий алгоритм, як повернути свою дитину, як боротися”, – згадує Світлана Крученко.
У рідному Глухові Олександру зустріли білбордами з вітанням. Після відновлення дівчина планує повернутися на службу до свого прикордонного загону, аби наближати перемогу України.
“Не на словах, а на ділі довели, що ми любимо свою країну”, – зазначає Олександра Крученко.
