Сумська піаністка — про концерти на передовій та виступ із Монатіком

Якою має бути музика під час війни, які сенси нести та як впливати на людей — про це і не тільки розповіла Суспільному Єлизавета Левченко. Вона — композиторка, піаністка, педагогиня та засновниця першого у Сумах талант-центру для дітей і дорослих.

Єлизавета Левченко — композиторка, пише власну музику. Також педагогиня, адже має талант-центр і викладає фортепіано, вокал, дитячий і дорослий хор. Додає, що й організаторка, бо має багато творчих проєктів і з дітьми, і з сумськими виконавцями.

Чи співпрацюєте ви досі з виконавицею Анною Бераєю ? І як ти можеш коротко охарактеризувати ваш дует, спільну творчість?

Це дуже класна творчість, бо ми відчуваємо одна одну завжди. Співпрацюємо частенько, коли створюємо якісь спільні проєкти для Сум. І з недавніх пір почали їздити на Запорізький і Харківський напрям із “Культурним десантом” для того, щоб пограти хлопцям, поспівати, подарувати їм свою творчість, свій настрій, бо їм це зараз необхідно. Ми там вже були три рази.

Ані написав Коля Серга — засновник “Культурного десанту”. Вона написала мені, чи хочу я поїхати. Я трошки подумала, поспілкувалася із сім’єю і ми вирішили, що треба спробувати.

“Перший був Запорізький напрям, ми там познайомилися з класним скрипалем, піаністом і взагалі така команда хлопців, із якими було зовсім не страшно. Хоча, після того, як ми приїхали в Суми, потім вже обдумували, де ми були, наскільки близько, що ми чули… І це такі відчуття там і після того — зовсім різні”.

Як сьогоднішні події впливають на твою творчість? Велика війна додає тобі сил творити чи навпаки?

Змінився напрям. Якщо я раніше писала авторські твори й до війни я випустила два авторських альбоми. Зараз я взагалі не пишу. Якщо пишу, то для дітей якісь аранжування. Нещодавно був новорічний авторський мюзикл, це прям супер-подія за ці всі два роки.

Усю силу та енергію я направляю на дітей. Творчість, я вважаю, що зараз на часі, у першу чергу — для дітей. Багато у них в житті війни. Вони ходять в укриття й постійно чують повітряні тривоги. Якщо ми можемо трошки абстрагуватися, то вони зовсім не ми, вони це все відчувають на собі. Я всіма силами стараюсь їм допомогти у цьому плані — створюю проєкти, концерти, багато репетицій, зйомок. Власна творчість зараз на п’ятому плані.

Твій великий проєкт талант-центр “Лелі” для дітей і дорослих з’явився вже під час повномасштабного вторгнення. Розкажи про нього більше.

Раніше я навчалася у Києві, після того, як повернулася у Суми, я створила перший проєкт, який називається “Лелі Арт-груп”. Це спілка музикантів, з якими мені комфортно працювати, я їх частіше запрошую на концерти, де сама беру участь.

Другий був створений два роки тому — дитячий хор “Лелі”. Ми співпрацюємо з центром культури і мистецтв. Вони нам дуже допомагають у цьому плані.

“І третій проєкт, який вже був створений рік тому під час повномасштабного вторгнення. 4 лютого у нас день народження талант-центру. І я дуже сильно хотіла, аби цей центр був напрямком не тільки для дітей, а й для дорослих”.

Талант центр для дітей і дорослих — це такий масштабний проєкт. Не було сумнівів? Бо зараз чимало людей закрили або перевезли кудись свої справи, бізнеси. А ти все-таки вирішила за 25 км від кордону з РФ розвивати свій талант і талант дітей і дорослих.

Не було сумнівів. Я не думала, що ми близько до кордону, чи прийдуть до мене діти. Бо вже був хор. Нас було там на початку 10 дітей, зараз уже 30. Я дуже довго шукала приміщення. Пам’ятаю, як на Різдво Христове я підписала договір і така думаю: “Це не школа, це не зовсім центр, це як музичний будиночок”.

Чим ви суттєво відрізняєтесь від музичної школи в такому стандартному розумінні ?

По-перше, це моя методика. Якщо взяти урок 45 хвилин, він направлений не тільки на вокал, а на різні форми роботи: робота з ритмом, нотами, музикальністю. Тобто прослухати, проаналізувати твір.

І обов’язково це… ми її називаємо медійність, але дітям це дуже важливо. Виступити і потім зрозуміти для кого ти виступив. Ми проводимо відеозйомки, перед цим ходимо до студії звукозапису.

Який вік у твоїх вихованців?

Якщо взяти дитячий хор, то найменшій — чотири роки. Найстаршим — 12. Якщо взяти індивідуальні уроки, то найменшу я взяла з віком 2,5 роки. Нещодавно їй виповнилося три роки. Найстаршим у дорослому хорі десь під 40.

Де вже встигли себе показати? Що це були за проєкти? Про один ми точно знаємо, тому що ми розповідали про новорічний мюзикл і спілкувалися з тобою та дітьми. Які ще були?

Нещодавно вийшов на Ютуб проєкт “Як звучить Україна” про Суми і нам випала велика можливість взяти участь у ньому. Я з такими людьми ніколи не бачилася і не спілкувалася, а вони взяли нас у цей проєкт. Це саундпродюсер Onuka i The Maneken — Філатов, також режисер Євген Синельников. Там така професійна команда.

Вони приїхали і кажуть: “Ми думали, що ви тут такі сумні, а ви тут такі веселі”. Усе їм сподобалось. Вони не очікували від Сум такого творчого напливу. Потім 4 листопада у нас був масштабний проєкт “Ніч міста”.

Влітку у нас був також великий проєкт з Монатіком, нас запросили з ним виступити в театрі Щепкіна. І для дітей це був вау-ефект. Ми дуже сильно хотіли заспівати йому пісню, яку ми самі переклали, – “Молчунам”. Ми зробили кліп, переклали українською мовою і чекали до 23:00 його, аби просто заспівати цю пісню. Ми дочекалися. Це була майже комендантська. Він послухав нас, ми зробили фото, відео. Це так було важливо дітям.

Яка твоя найголовніша мета, до якої ти прагнеш саме в аспекті роботи із талант-центром?

Хочеться розширення, хочеться створити великий центр, де будуть можливо й інші заняття. Хочеться навчити й інших педагогів працювати з дітьми. Бо мені здається, я маю до цього хист і мені хочеться ділитися цими знаннями.

Про що ти найбільше зараз мрієш?

Мрію, звичайно, про перемогу. Мрію про спокій сумчан і про те, щоб вони далі намагалися жити, покращувати місто, покращувати свій власний стан. У мене прям такої мега мрії немає. Зараз це просто направлятися далі.

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ