24-річний Денис Плотніков у рідному Глухові буває дуже рідко. Хлопець проживає у німецькому Нюрнберзі, виховує з дружиною однорічного синочка, працює у престижній кампанії та робить спроби створення власного бізнесу.

А ось ще п`ять років тому Денис був звичайним глухівським студентом у Глухівському коледжі СНАУ, отримував фах електрика і мав мрію виїхати за кордон, щоб мати можливість розвиватися.

Хлопець за роки навчання максимально відкладав гроші зі стипендії, підробляв, щоб назбирати на робочу візу. І для розігріву своїх амбіцій вирішив спочатку з`їздити працювати до Польщі. У 20 років він вперше стикнувся з чужою мовою та іншим менталітетом.

– Поїхав на заробітки з другом. Спочатку було дуже важко. Працювали на заводі з виробництва деталей для автомобілів. Дванадцять годин на ногах, всього 15-20 хвилин на обід. Але ж і після роботи відпочинку не було: треба то речі попрати, то приготувати їсти. Жили у хостелі. Кухня одна на 20-30 чоловік, дві пральні машинки. Треба було займати чергу. Але великим стимулом була зарплата, адже де ще двадцятирічний хлопець без вищої освіти і знання мови заробить за місяць 20 тисяч гривень? – каже Денис.

Польща – це єдина країна , яка надає українцям працевлаштування переважно на вакансії, які не потребують знання державної мови. Поляки переважно працюють в соціальній, торговій, фінансовій сферах, а українці батрачать на заводах, полях, будівництві, підіймаючи тим самим ВВП чужій країні.

Дениса не влаштовувала перспектива вічного наймита, він взяв взяв напрямок на Німеччину. Маючи пів року візового коридору, почав активно вивчати німецьку. Перших зароблених грошей вистачило на відкриття у Глухові фірми з працевлаштування, яка функціонує і сьогодні.

А Денис рушив у подорож Німеччиною. За 4 роки хлопець встиг попрацювати на заводі автомобілів BMW у Мюнхені, у компанії з технічного обслуговування і прибирання конвеєрів у Дуйсбурзі, на пральні у Ессені, на пошті у Вупперталі та електриком у Фюрті. Вивчивши до пристойного рівня німецьку, влаштувався працювати за фахом на електростанції і осів у Нюрнберзі.

– Праця у Німеччині значно відрізняється від польської. Тут менша конкуренція серед заробітчан, адже щоб влаштуватися працювати, треба вкласти не менше 500 доларів. А щоб отримати гідну зарплатню, треба знати мову і мати робочу кваліфікацію. Але життя тут набагато легше. Люди не такі агресивні, держава контролює дії своїх громадян, але й всіляко захищає їх інтереси, – ділиться враженнями Денис.

Німеччина подарувала хлопцю не тільки хорошу роботу, а й кохану. Лєра народилась у Німеччині, але має російське коріння, її батьки емігрували у 90-ті роки. Рік назад у подружжя народився син Макс.

Новостворена сім`я декілька разів на рік приїздить у Глухів погостювати у батьків Дениса. Лєра наполягає, щоб чоловік приймав німецьке громадянство, але він поки категорично відмовляється.

– Дуже боляче, коли чую на свою адресу несхвальні відгуки, що я зрадив Україну і втік до чужих. На це я завжди даю одну відповідь: я люблю свою Батьківщину. Глухів для мене – рідне місто. Можливо, пізніше якось і осяду в Україні. Але я хочу жити на повну саме зараз. Я готовий максимально вкласти свій розум та сили для того, щоб моя сім`я могла добре жити, насолоджуватися пізнанням світу, гідним рівнем життя. На жаль, поки я не бачу для себе шляхів до матеріального достатку і морального комфорту в Україні, – каже Денис.

nedelya.info

Поділитися в соціальних мережах