«Іншої батьківщини не буде»: житель Великої Писарівки розповів про життя під обстрілами, знищені музеї та поранення
Олексій Скоркін — 44-річний житель прикордонної Великої Писарівки на Сумщині. Власним коштом він створив у селищі три соціальні музеї: «Музей меду», «Музей борщу та сала», а також «Музей війни» на місці влучання авіабомби біля свого будинку. Також доглядав за покинутими тваринами та висаджував рослини на місцях обстрілів.
Російські обстріли поступово зруйнували його будинок, батьківське помешкання та всі музеї. У липні Олексій потрапив під удар російського FPV-дрона, коли їхав велосипедом із сусіднього села до Великої Писарівки. Чоловік дістав поранення ніг, переніс чотири операції та нині проходить реабілітацію в Сумах.
В інтерв’ю Суспільному Олексій Скоркін розповів, чому залишався у Великій Писарівці до останнього, як нині живуть люди в селищі без світла, газу та води, що вдалося зберегти з музейних експонатів і чи планує він повертатися на батьківщину.
Життя у Великій Писарівці під обстрілами
«Починаючи з лютого місяця, у березні цього року знаходитися там було тяжко, бо були постійні обстріли. Коли залишається жити на вулиці декілька чоловік — це було тяжко й небезпечно», — розповідає Олексій Скоркін.
У квітні російський FPV-дрон спалив його автомобіль. Спочатку чоловік не планував виїжджати з Великої Писарівки, однак згодом велосипедом із речами та музейними експонатами дістався до рідних у село Рябини.
У травні Олексій повернувся до селища, але обстріли посилювалися. У червні російські удари знищили його будинок і господарські споруди, де він жив разом із батьком.
«Після того часу вдень знаходитися там було складно, тому що дрони і все інше літало. А вночі там взагалі не можна було знаходитися, тому що тепловізори, вони знищували все, що рухалося».
Тому чоловік знайшов будинок у сусідньому селі Ямному. Вночі залишався там, а вдень повертався до Великої Писарівки.
Поранення FPV-дроном
Одного ранку, коли Олексій повертався з Ямного до Великої Писарівки, російський FPV-дрон вдарив біля його ніг.
«Я чудом залишився живий завдяки тим жителям, які там залишалися жити. Мені надали першу допомогу, викликали наряд поліції, і бригада “Білі Янголи” мене з Великої Писарівки вивезла», — розповів чоловік.
Спочатку Олексія доставили до реанімаційного відділення в Охтирці, згодом перевезли до Сум. Там йому зробили чотири операції на ногах.
Нині чоловік пересувається на милицях і продовжує лікування.
«Зараз пересуваюся на милицях, ну, в принципі, зараз на лікуванні, і ці лікування тривалі, але на все свій час», — говорить Олексій.
Чому люди залишаються у Великій Писарівці
За словами Олексія Скоркіна, кожен має свої причини залишатися в прикордонному селищі. Хтось не може залишити місце, де народився, хтось не має коштів або можливості переїхати.
«Ви знаєте, в кожного різна ситуація. Хтось не може полишати місце, де народився і живе, наприклад, так, як я. Це моя батьківщина, і я завжди казав: іншої батьківщини не буде», — говорить Олексій.
Нині у Великій Писарівці немає світла, газу та води. За словами пана Олексія, за свідченнями селищної голови, там проживають 15 людей, однак за його спостереженнями — близько сотні.
«У цьому році було ще травень, червень місяць. Тобто, по деяких вулицях ще світло було. Світло підключали не енергетики, бригади, тому що бригади туди не виїжджають взагалі. Підключали місцеві жителі на свій страх і ризик. Газу не було там давно, тому що газові мережі були знищені. Як люди жили? За рахунок якихось світлогенераторів, ті, що виробляють світло», — розповів чоловік.
Сам Олексій жив на одній із центральних вулиць селища. Каже, вона зруйнована приблизно на 80%. Більшість жителів, які залишаються у Великій Писарівці, — люди пенсійного віку, однак є й молодші. Вони тримають господарство, садять городи та самостійно шукають можливості дістати продукти й гроші.
«З продуктами харчування, це, загалом, люди сподіваються на себе, тому що садили в цьому році ще городи. Якщо їздять, на свій страх і ризик, це на велосипеді, можливо, пішки, це за 30 кілометрів. Транспортом взагалі неможливо. Тобто мотоцикли, авто, там взагалі неможливо пересуватись, це лише на велосипедах. А вночі взагалі не можна було рухатись», — говорить чоловік.
Олексій розповідає, що люди також тримають домашніх птахів і передають банківські картки до сусідніх міст, зокрема Охтирки, щоб знімати гроші.
«Звичайно тримають, хто живе, звичайно тримаються, якісь вуточки, гусочки, ну, як і раніше жили, розумієте. Людям сподіватись ні на що, харчуватись потрібно, і хтось їздить, передає якісь карточки в сусідні міста в Охтирку, щоб знімали кошти, і якось виживають», — говорить чоловік.
За словами чоловіка, коли він перебував у Великій Писарівці в липні, за кілька тижнів там загинули до десяти цивільних жителів:
«Швидка не приїздила, їх тіла забирали, але не день у день, в залежності від ситуації, обстановки. Я так розумію, що, напевне, забирали, можливо, цивільні вивозили, можливо, військові забирали».
Російські обстріли знищили три музеї Олексія Скоркіна
У Великій Писарівці Олексій власним коштом створив три соціальні музеї. Нині жоден із них не зберігся.
«Немає вже нічого того, що я робив. Музей борщу та сала знищений був у 2024-му році, в травні місяці. Одне з перших приміщень у Великій Писарівці, яке було спалене. Інший музей, Музей меду, зараз одна хатинка та, що лишилася, але частково вона зараз побита. Свої експонати музейні я вивіз у місто Суми сюди передав. Це не всі, але багато речей частково передав», — говорить Олексій.
Частину експонатів чоловік передав до сумських етнопросторів і студій, зокрема до етнопростору Ольги Вовк та фотостудії «Мальва» Світлани Смірнової. Інші речі повернув людям, які свого часу передавали їх для музеїв.
«Людям повертав, це вишиванки, це рушники, це вишиті картини.Народний музей і саме тим, чим я займався, це не була моя особиста лише ідея, згуртоване рішення людей, жителів громади, окремих, розумієте. Для когось вишивка матері, наприклад, це не просто рушник, який можна повісити і забути.І саме от я для того, щоб його віддати, щоб воно було збережено, я повернув це людям, багатьом, ті, що мені це надавали», — поділився чоловік.
Також російські обстріли знищили «Музей війни», який Олексій облаштував на місці влучання авіабомби біля свого будинку.
Чоловік каже, що не всі розуміли його соціальні проєкти, а дехто сприймав їх як піар. Водночас він радий, що про його роботу та рідну Велику Писарівку залишилася згадка.
«Мені приємно, що ви згадали про мої музеї. Тому що ці мої соціальні проєкти мало хто розумів і взагалі це вважали як піару, не знаю, окремі люди. Але я вам скажу те, що те, що я хотів, я зробив і в мене це вийшло.Супер, що я залишив зараз згадку про свою родину і про своє місце, де я народився, тому що зараз там згарище, там нема нічого взагалі. Нагадали про Велику Писарівку, саме про той регіон, який зараз знищений, знаєте, і мені було приємно, що залишилася згадка», — поділився пан Олексій.
«За свою батьківщину ти повинен боротися»
Олексій Скоркін каже, що не шкодує про те, що повертався до Великої Писарівки, попри небезпеку. Найбільше шкодує, що не зміг зробити для рідного селища ще більше.
«Про що найбільше шкодую, що я занадто мало зробив для того, щоб була Велика Писарівка. Потрібно було робити ще більше. Знаєте, можливо, це звучить дивно, але за свою батьківщину, за те місце, де ти народився і жив, прожив своє життя, ти повинен боротися. Це моя думка. Я як міг боровся, знаєте, але мало хто мене підтримував в моєму починанні».
Водночас після поранення чоловік переосмислив ставлення до власної безпеки.
«Я скажу так, кожна людина робить свій вибір в житті, я свій вибір зробив. Мій світогляд трішки змінився. В плані того, що потрібно трішки цінити себе, а я по-своєму був трішки відірваний. Бачу мету, не бачу перепон», — поділився Олексій Скоркін.
За його словами, обстріли Великої Писарівки не припиняються. Російські війська атакують FPV-дронами, керованими авіабомбами та артилерією.
«Обстріли там постійні. FPV-дрони — це взагалі там неможливо пройти, а крім того, Молнії, КАБи, артилерія, на нашій території, де я жив, зараз ведуться повноцінні бойові дії», — додав чоловік.
Чи планує Олексій Скоркін повертатися до Великої Писарівки
Попри те, що від його будинку та інших будівель залишилися руїни, чоловік сподівається повернутися на батьківщину після завершення війни: «Я скажу так, ми повинні зараз уже робити все можливе, щоб після завершення війни повернутись до себе на батьківщину, якої б вона не була».
Попри те, що селище зруйноване, Олексій вірить у можливість відновлення:
«А руїни відбудовуються. Поки є ми, поки є люди, поки є ті, хто там проживав, то все відбудувати можливо, неможливо лише повернути життя. Було б бажання, знаєте. Зараз, спілкуючись з вами, мене аж пробило на сльози, я не знаю, став таким трішки сентиментальним. Коли згадуєш, коли на твоїх очах згорає твій дім, там, де ти народився, жив, проводив все своє життя, близькі, діди, бабусі, тобто рідні, це дуже тяжко».
Наразі головне завдання Олексія — відновити здоров’я. Чи залишиться він на Сумщині або переїде в інше місце, поки не вирішив.
«Життя покаже. Зараз моя задача — пройти реабілітацію, відновитися, а там життя покаже. Куди? Було б бажання, ви знаєте, і можливості здоров’я».
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію