Здавалося, що з досягненням пенсійного віку темп життя людей сповільнюється. Проте це не про двох невтомних трудівників, які замість посиденьок на лавочці та скарг на високий тиск зберігають активність й увесь свій вільний час використовують для допомоги фронту.

“Взяли і зробили!”, – саме таким принципом керувалися двоє глухівчан, що розгорнули виробництво пічок для захисників. Пріоритетною була думка зігріти якомога більше бійців, що взимку тримали оборону рідної Сумщини.

Спільна мета зробити корисний внесок у добру справу спонукала чоловіків сомоорганізуватися і застосувати неоціненний досвід на практиці. Так і поєднався перфекціонізм Валерія Олександровича Буровцева та креативність Анатолія Івановича Чебуха. І розпочалася справжня круговерть в звичайному глухівському гаражі!

Одного разу Валерію Олександровичу трапилася на очі піч, виготовлена для передової небайдужими громадянами. Втім, 77-річний відставний службовець ракетних військ в швах розкритикував саморобний пристрій. Тоді йому спало на думку вдосконалити обігрівач таким чином, щоб хлопці мали змогу не тільки зігріти змерзлі долоні, а й закип`ятити кухоль кави, розігріти обід.

Ідеєю він поділився зі своїм давнім товаришем, 69-річним Анаталієм Івановичем, чий неперевершений досвід в інженерній справі вже високо оцінили хлопці на передовій. Адже пічки, які виготовляються нашими глухівчанами, не лише компактні, а й технологічні – завдяки продуманій технології вони не випускають чорної кіптяви, вони легенькі і фунціональні. Працює піч на любому твердому горючому паливі, або ж на окопній свічці і добре підтримує інтенсивне горіння.

Анатолій Іванович пояснює, що їхня розробка – простий варіант буржуйки, яку використовують в спартанських умовах. Зокрема, в обмеженому просторі, наприклад в окопі. Така “трісочниця”, як називають виріб воїни, має суттєво більшу ефективність ніж “багаття в ямці”.

“Ми вирішили хоч чимось допомагати нашим захисникам. Адже завдячуючи їм ми сьогодні маємо можливість спокійно спати у наших домівках. Військові, які захищають всіх нас казали, що такі пічки на фронті дуже потрібні”, – говорить Валерій Олександрович.

Матеріалами їх забезпечують місцеві волонтери, тож зупинятися на досягнутому Буровцев і Чебух аж ніяк не збираються! Ба більше, Анатолій Іванович вважає своєю надважливою міссією, окрім волонтерства, пильнувати навчання онуки – для нього це “святе”. Тож, встигають наші нетривіальні пенсіонери всюди!

До того ж, робота налагоджена й кожен виконує певний процес. Запит на таку продукцію перевищує можливості трудівників, але вони стараються працювати по-максимуму. За зиму виготовили понад 100 трісочниць – починали з двох штук в день, а зараз можуть склепати рекордні десять!

Для кожного з них найбільшою мотивацією є бажання бути корисним і розуміння, як цієї допомоги чекають земляки.

Із нагоди Дня вдячності волонтерам, який відзначається у всьому світі 20 квітня, в знак шани військові передали Валерію Олександровичу і Анатолію Івановичу грамоти, висловивши слова подяки за людяність, кропітку та безкорисливу працю. А ще воїни подарували трудівникам почесні нагрудні значки “Волонтер”!