Історія шестикратного рекордсмена “Світових рекордів Гіннеса” з Андріяшівки
Заслужений майстер гирьового спорту, майстер гирьового спорту міжнародного класу, багаторазовий чемпіон і рекордсмен Світу та Заслужений тренер міжнародної конфедерації Михайло Левченко, що з селища Андріяшівка, у свої 72 роки продовжує спортивний ритм життя. Шестикратний рекордсмен книги “Світових рекордів Гіннеса” понад 40 років виховує нових чемпіонів гирьового спорту та займає активну громадянську позицію, пише Суспільне.
Майбутній спортсмен із села Хоружівка Михайло Левченко, зростав у сім’ї, де його разом із братом виховував батько. Їхня мама померла, коли вони були дітьми.
“Моє дитинство не було щасливим. Я рано подорослішав і почав працювати. Кожного дня ходив до Хоружівської середньої школи, яка знаходилась за шість кілометрів від дому, при цьому, з 13 років ще працював в колгоспі та мав хороші здобутки в навчанні”, — розповів пан Михайло.
У 16 років хлопець здобув професію машиніста-тракториста в Глинському професійно-технічному училищі №7. Курс молодого бійця в цій професії проходив на цілині, куди відправили його на два з половиною місяці. Далі працював на Цукровому заводі разом з батьком. Згодом був призваний на строкову службу в підрозділи протиповітряної оборони, де здобув посаду старшого писаря секретного діловодства, згадує чоловік. В його розпорядженні було понад дві тисячі найменувань секретної літератури та схем.
“Принцип: “Роби постійно так, як для себе”. Він так і залишився моїм головним життєвим девізом”, — сказав чоловік.
Пан Михайло має майже 15 років педагогічного стажу. Працював майстром з виробничого навчання в професійно-технічному училищі села Глинськ та викладачем механізації в Андріяшівський школі.
“Студенти групи, яку я вів були старші за мене на п’ять років, бо майстром я почав працювати в 16-річному віці. Звісно, деякі відносились до мене скептично, але вже через місяць успішність моїх хлопців вийшла на перший рівень. Я вже тоді намагався кожного заохотити до занять спортом і вести здоровий спосіб життя”.
До спорту Михайло Левченко мав хист з дитинства.
“В мене ціль була вести здоровий спосіб життя. Ще в 15-річному віці замовив та отримав поштою десять брошюр з боротьби та гантельної гімнастики. Мене приваблювала більше остання, адже цей вид спорту сприяє всесторонньому розвитку всіх м’язів та формує здоровий силовий баланс у тілі”.
Михайло не мав наставників у спорті — він тренувався самостійно і намагався поступово йти до навантаження.
“Я робив по 40 вправ на 16-кілограмових гантелях, тоді як досвідчені спортсмени, які вже мали визнання, не могли їх зробити на 8-кілограмових”.
Вперше атлет заявив про себе у 1977 році, вигравши чемпіонат області. Згодом був найсильнішим на республіканській першості, став одним із перших в області майстром спорту УРСР і СРСР. Ще через сім років в Одесі, на традиційному розіграші Кубка дворазового олімпійського чемпіона, вчитель з Андріяшівки продемонстрував свою силу — двопудову гирю правою рукою вижав 500 разів, а лівою – 101 раз. Тоді він встановив рекорд країни в сумі триборства.
Ще за годину двопудову вижав уже 600 разів правою рукою і відразу 101 раз – лівою. У сумі двоборства це становить 701 раз. Це досягнення майже 40 років залишається неперевершеним, говорить спортсмен.
Приклад батька на спортивній арені підхопили й сини — Іван та Михайло. Нині вони обидва заслужені майстри спорту, багаторазові чемпіони світу, а також рекордсмени Гіннеса.
“На чемпіонаті світу і Європи 2013 року, що проходили в екстремальних умовах на висоті 3800 і 4200 метрів на горі Ельбрус за умов дефіциту кисню – 50-60% та за участю 55 атлетів до сімейної скарбнички я поклав шість золотих медалей, а син Михайло — дві. Так ми стали авторами перших світових рекордів в умовах високогір’я”, — згадав Михайло Левченко.
Наразі пан Михайло мешкає в селі Андріяшівка — у будинку, який він збудував власноруч. Тут облаштував і музейну кімнату, що зберігає спортивну історію всієї родини Левченків.
Центральне місце посідає велика шафа-вітрина. У ній на оксамитових підставках, розміщені золоті, срібні та бронзові медалі, здобуті на чемпіонатах. На окремій полиці стоять кілька старих гирь.
Окрім спорту, ще з дитинства Михайла захоплювало бджолярство.
“З пасікою на “ти” я ще з дитинства. Любов до бджолярства зі мною розділяє і молодший син Михайло. Зараз в наших вуликах мешкають 20 бджолиних сімей”, — сказав чоловік.
Як і 40 років потому, пан Михайло продовжує займатись зі своїми вихованцями. Заняття проводить онлайн у себе вдома.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ