“Нас чекають там”. Історії працівниць “Укрпошти”, які працюють на прикордонні Сумщини
Відділення “Укрпошти” їдуть туди, куди не доїжджають пересувні магазини та волонтери. Так про себе розповідають працівниці пошти. Вікторія Черненко пережила окупацію в Тростянці, а Анна Леготкіна нині їздить на прикордоння, яке постійно обстрілює армія РФ. Про свою роботу, про мотивацію залишатись на місцях, попри обстріли та що для них означає “незалежність” напередодні відзначення Дня Незалежності розповіли кореспондентам Суспільного.
“Виїжджаючи на маршрут, їдемо і на кордоні в села і взагалі.. Але нас чекають там. Коли обстріли нас зазвичай не пропускають і на постах, і наша дирекція пропускає нас про це все, тому ми не їдемо”, – говорить Вікторія Черненко.
Вона працює у Тростянецькому відділенні “Укрпошти”. Щодня після поїздки повертається до свого кабінету, де досі на стіні видніється послання від російських окупантів — “Прости народ Украины”. Його вони залишили під час окупації міста у березні 2022 року.
“Напис був написаний чимось чорним. Швидше за все або крейда, або брали олівцем наводили дуже добре. Напис я намагалась знищити спиртом, на жаль, не вийшло”, – пояснює кураторка точки базування пересувних відділень Вікторія.
Під час окупації військами РФ залишалась у рідному Тростянці. Скільки змогла, згадує жінка, врятувала техніки із відділення пошти, яке розграбували російські солдати.
“Коли була змога сюди прийти, я приходила і дивилась, що тут все розбите, звищене, двері повідкривані. Але хоча б деяку техніку, яку могла нести в руках – винесли на зберігання”, – згадує жінка.
На третій день після деокупації Тростянця розпочали видачу пенсій по місту, говорить Вікторія. Нині у її підпорядкуванні 10 пересувних відділень, з яких 5 називають “бойовими”.
“Кордон, люди – вони чекають хоч кого-небудь, лікарів чи тих самих поштарів”, – каже Вікторія Черненко.
На бойові виїзди їздить і Анна Леготкіна. Із загостренням ситуації на Сумщині із 18 пунктів, які в її підпорядкуванні, нині є дозвіл їхати в 6. До решти не пускає військове командування через постійні обстріли.
“Ми просто їдемо, ми слухаємо. Люди попереджають, якщо є зв’язок, а так там немає світла, немає зв’язку, ми не знаємо ні про повітряні тривоги, ні про що. Ми от просто їдемо і все, орієнтуючись по ситуації”, – пояснює керівниця пересувного відділення Анна Леготкіна.
Минулого тижня російські військові зруйнували будівлю пошти у Кияниці, де обслуговували людей. Не один раз доводилося працювати під обстрілами, розповідає жінка.
“Метрів за 200-300 були обстріли із мінометів, воно все летіло, свистіло, горіло. Ми звідти на силу виїхали”, – згадує Анна Леготкіна.
Їздити страшно, додає Анна, але думок, аби кинути роботу не було ні разу.
“Ці люди залишаються сам на сам зі своїми проблемами й своїми неприємностями. Всі оці там меми про “Нову Пошту”, “АТБ” – це все залишається на рівні мемів, тому що там, де працює “Укрпошта” – не працює більше ніхто”, – говорить Анна.
Не думала покинути роботу і Вікторія. На питання про зміст напису на стіні, який щодня нагадує про окупантів говорить, що не пробачить.
“Як можна пробачити те, що пережив, те, що переживають на цю мить люди. Цього не можна пробачити. Пробачити їм можна лікарню? Чим вона заважала їм? Чи їм наші новонароджені діти заважали, вони в гінекологію попали, там, де народжуються дітки”, – каже Вікторія Черненко.
Суть незалежності кожен розуміє по-різному, говорять жінки напередодні державного свята.
“Це право сказати те, що ти думаєш. Це право, як кажуть, мати свою територію, щоб тут нікого не було сторонніх. Це наше і навіщо нам тут потрібні чужі люди”, – говорить Вікторія.
“Я вірю в те, що буде в нас і кава в Криму, і що ми ще й прийдемо і на Азовське море, і скрізь ми будемо подорожувати, і все повернеться на свої місця, просто по-іншому бути не може вже”, – зазначає Анна.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ