Колишній секретар Сумської міськради розповів, як евакуювався в Японію
Родина Петра Гученка евакуювалася в Японію у квітні 2022 року. Батьки, дві доньки і троє онуків виїхали до родичів в рамках програми уряду Японії по підтримці українських біженців. Під час нещодавнього приїзду у Суми Петро Гученко зустрівся з кореспондентами Суспільного і розповів, як за три роки сім’я влаштувалася у Японії.
“Я можу читати по хірагані. Букви знаю, можу прочитати трішки. Можу спілкуватись на побутовому рівні: “Коннітіва, Арігато, Конбанва”. Тобто такі: Добрий день, добрий вечір, дякую вам”, — сказав Петро Гученко.
Петро Гученко разом з родиною евакуювався в Японію у квітні 2022 року. Розповідає, що виїхати в цю країну було можливо, оскільки там були родичі, які емігрували ще у 90-х. Тому сім’я змогла скористатися урядовою японською програмою по підтримці біженців.
“Був родинний запит, гарант також був родич. А потім гарантами стали японці — знайомі, друзі або просто небайдужі люди. Вони брали на себе обов’язок бути гарантом: коли людина приїжджала з України, її поселяли, а гарант відповідав за те, щоб у разі чого допомогти й вирішити питання. Зараз ця схема вже відійшла”, — розповів Петро Гученко.
Приїхали родиною із семи людей: батьки, дві доньки і троє онуків.
“Нас, звичайно, спочатку підтримували родичі — опікали, допомагали в усьому. А потім і влада надала підтримку: дали житло, допомогу на перший час і, головне, можливість вивчати мову з перших днів. Одразу нам сказали: “Ось вам безплатні курси — вчіть мову”. І це стосувалося не лише дорослих, а й дітей. Усі ми дружно, як то кажуть, вивчали японську мову. Ну, я не скажу, що вже фахівець, але діти розуміють набагато краще. Ми живемо в Ураясу. Наші будинки практично поруч — діти бігають до бабусі “за солоденьким”, поїсти, бо мами працюють”, — розповів пан Петро.
Пан Петро каже: коли приїхав, був вражений змінами, які побачив у Японії.
“Я був у Японії ще в 1990 році — тоді як турист. І можу сказати: Японія з того часу дуже змінилася. Тепер вони не курять, не смітять. Ви ніде не знайдете на вулиці смітників у нашому розумінні. Якщо в когось є обгортка чи пакетик — він кладе його в кишеню або сумку й викидає вдома.
На вулицях чисто, бо ніхто не смітить. Усе охайно: дерева підстрижені, газончики рівні. А тепер відкрию одну таємницю. Якось іду я до університету Мейкай — це було вже десь у жовтні, ближче до зими. Дивлюся: людина з пульверизатором фарбує газон! Щоб узимку територія теж виглядала доглянутою, щоб залишалася зелень і “культурна” площадка”.
Пан Петро розповідає: на новому місці діти одразу пішли до школи, доньки, Ірина і Тетяна, влаштувалися у місцеву юридичну фірму за своїми спеціальностями – юрист і економіст.
“Їх дві години в робочий день сенсей учить японській мові. І вони зараз уже опанували, скажімо так, для спілкування”, — сказав Петро Гученко.
Знання мови і наявність роботи – головні умови для біженців в Японії, розповідає пан Петро. Каже, зараз українці отримують таку ж підтримку, як і місцеве населення: школярі – допомогу на шкільне приладдя, пенсіонери – мінімальну пенсію і безоплатне медичне обслуговування. Працездатні громадяни мають працювати і забезпечувати себе самі, ніякі виплати для них не передбачені.
“До 2029 року нам надали право всім працювати — і молоді, і людям старшого віку. Молодь може навчатися, а пенсіонери — або працювати, або отримувати підтримку від держави.
Уже цього року завершилася програма підтримки для працездатних українців. За три роки люди мали опанувати мову, знайти роботу і почати працювати. Адже, якщо ти не вивчив мову і не працюєш, то, зрештою, чому тебе мають утримувати за кошти японців?
Тому зараз понад 90% наших співвітчизників уже працюють і самостійно себе забезпечують. Звісно, є ті, кому важко дається японська мова або виникають інші життєві обставини — приблизно 500 людей повернулися в Україну”.
Нині в Японії залишається близько двох тисяч українців. Вони розселені від Хоккайдо до Окінави, в різних регіонах. Найбільша наша діаспора — у Токіо, Чибі та Йокогамі, тобто в містах, розташованих неподалік столиці”, — поділився Петро Гученко.
В Україні Петро Гученко працював в органах місцевого самоврядування Сум, у 2000-х був секретарем Сумської міськради, займався громадською і політичною діяльністю. У Японії 76-річний чоловік разом з доньками і за підтримки однодумців заснували благодійну організацію.
“Ми разом із Хірокато-сан — японцем, який володіє англійською, — заснували Асоціацію японсько-українського партнерства. Серед засновників також Ірина, Тетяна, ще одна Ірина з Полтави та японські громадяни. Офіційно зареєстрували організацію минулого року, тож нині вже маємо рік діяльності.
Ми відчуваємо підтримку японського суспільства: люди роблять донати, завдяки яким ми можемо закуповувати необхідні речі й відправляти їх в Україну. Минулого року, наприклад, передавали подарунки дітям до Дня Святого Миколая у Вільшанську школу.
Але, на жаль, зіткнулися з труднощами — через особливості митного законодавства гуманітарну допомогу обклали митом, і вона вийшла «золотою». Довелося звертатися по допомогу до друзів, щоб оплатити розмитнення”.
На фото нижче — майстер-клас для японців з приготування українських страв, і це також частина роботи японсько-української асоціації, спрямована на популяризацію української культури.
Асоціація запрошує на свої заходи представників місцевої влади. Зустрічаються зі спортивним збірними України, які приїздять до Японії на змагання. І намагаються підготувати підґрунтя для встановлення контактів між Сумами і японським містом, де зараз мешкають.
“Маю надію, що колись будуть розвиватися все-таки взаємовідносини між меріями Ураясу і Сум. Почнемо поки з культурних взаємовідносин”
Щодо особистих планів, пан Петро каже, що вони залежатимуть від подальшого влаштування молодших членів родини.
“Домашні справи, магазин. Ну, ходжу в басейн, там нам дали можливість безоплатно користуватись, університет. Діти, особливо ось я відчуваю по своїм внукам, вони спілкуються суто рідною мовою, ось, і бачать себе в майбутньому в Україні. І економіка України майбутня, післявоєнна, вона буде потребувати взаємовідносин з такими державами, як Японія, європейські держави. І там будуть потрібні українці, які мову знають, мають уже статус в тій країні і будуть зв’язуючим звеном в економіці, в культурі і тому інше”, — поділився пан Гученко.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ