Конотопчанка відзначила 100-річний ювілей
Від імені громади 8 липня ювілярку вітали міський голова Артем Семеніхін та перша заступниця Світлана Самсоненко, повідомляє Конотопська міська рада.
Ганна Оксентіївна Бугаєць народилася 7 липня 1924 року в селі Гирявка, що поблизу Конотопа.
Там пройшло її дитинство та юність, що були зневічені насильницькою колективізацією, голодомором та Другою світовою війною. Ганна була старшою дитиною в родині, крім неї ще зростали сестра та брат. Батьки тримали худобу, вели господарку.
Початок 1930-тих років: виходить директива про прискорення колективізації, тож у родини, що залишилася без батька до колгоспу забрали все, що можна було: реманент, корову, коней. Мати змушена була йти працювати в колгосп, а Ганна, після 2-го класу покинула школу, аби їй допомагати з молодшими дітьми, а згодом разом з нею працювала й у полі на ланці. За це матері нараховували трохи більшу натуроплату зерном, цукром тощо.
Важко було родині в часи голодомору. Ганна згадувала, як пухли від голоду ноги у неї та матері, як молодші діти, яких забрали до дитячого садочка, приносили звідти їм по галушці. Весною їли всяке зілля. Так і вижили, продовжували працювати у колгоспі.
Коли Ганні було майже 17 років розпочалася Друга світова війна. У травня 1942 року її примусово відправляють до Німеччини, в місто Ломар, де вона разом з іншими українками змушена була працювати на фабриці. Далі було звільнення американськими військами та повернення на батьківщину.
Пішки йшла з Конотопа в рідну Гирявку. По дорозі зайшла до тітки, де й дізналася про трагічну загибель матері, сестра потім вже розповіла деталі: їхня матір та ще кілька односельчан, зокрема жінка з малою дитиною, загинули від артобстрілу Червоною армією «Катюшами» по Гирявці під час звільнення території України від нацистів, хоча на той час німців у селі вже не було.
Вони залишилися втрьох: брат пішов навчатися будівельній справі, а Ганна з сестрою – працювати в колгосп. Але й тут не зазнала спокою, адже з боку бригадира приходилося терпіти цькування за те, що вона та ще одна дівчина були остарбайтерами. Тож зголосилася на пропозицію односельця, який був партійним функціонером, їхати з його родиною на захід країни, куди того направили по роботі, аби допомагати вести господарку та доглядати за дітьми. Так Ганна Оксентіївна опинилася в Поморянах, що на Львівщині.
У листуванні її сестра, яка залишилася в Гирявці, скаржилася: «тепер бригадир ходить за мною та каже, щоб я подвійну норму робила за те, що ти втікла з колгоспу».
Згодом функціонера направляють на Конотопщину, в Буринь. Саме там Ганна Бугаєць зустрічає свою долю – чоловіка Павла, який був старше на 19 років, але безмежно любив свою дружину, а вона була його музою, бо у вільний від роботи час він малював, бо мріяв стати художником.
Вже вдвох вони їдуть до Конотопа, починають будуватися, з’являється донька Тетяна. Павло працює у лісгоспі, а Ганна займається вихованням доньки та впорядкуванням своєї садиби. Вже після виходу чоловіка на пенсію, пішла на швейну фабрику, аби заробити стаж та пенсію.
Понад 20 років вона проробила простою швачкою та казала, що матір би нею пишалася, адже її батько ( дідусь Ганни) – відомий у Карабутові швець – шив кожухи та різний верхній одяг, все село обшивав.
Після виходу на пенсію Ганна займалася господарством, допомагала няньчити онуків. Їх у неї двоє і вже має правнука.
Тож свій столітній ювілей конотопка зустріла у родинному колі.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ