«7 км несли ковідного хворого на ношах»: Конотопські медики «швидкої» про роботу в пік коронавірусу
Працівники Конотопської станції обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у період пандемії одними з перших опинилися на передовій коронавірусної битви. Щодня бригади конотопської «швидкої» декілька десятків разів виїжджали на виклики від людей, які підозрювали в себе Covid-19. Їхнім основним завданням на той період було встигнути доставити хворого до лікарні. Але довезти вдавалося не всіх.
Реальні історії медиків «швидкої» про роботу в період сплеску коронавірусу – читайте в матеріалі Конотоп.City.
Марія Мостіпан
Марія Мостіпан, їй лише 26, а вона без зупинки може розказувати безліч історій зі своєї професійної діяльності. Маленька, тендітна, вона зносила на ношах з 3-го поверху літнього чоловіка з ковідом вагою 150 кілограмів – разом із водієм та донькою пацієнта. Той чоловік помер через дві години після транспортування в реанімацію, але вона завжди пам’ятатиме, як самовіддано намагалася йому допомогти.
Назавжди в пам’яті залишиться й випадок, коли через проблеми з доїздом до одного з сіл району, разом із ще чотирма жінками понад 7 кілометрів у незручному антиковідному костюмі несла до карети «швидкої» пацієнта з коронавірусом…
Як не раз застрягали в районній багнюці і як після допомоги рятувальників продовжували свій шлях назустріч тим, хто чекав на екстрену допомогу.
Марія Мостіпан
Марія – одна з перших фельдшерів станції, яка на старті пандемії, не роздумуючи, одягла на себе античумний захисний костюм на виклик до пацієнта з підозрою на коронавірус. Із антиковідними засобами індивідуального захисту тоді ще було сутужно, тож взяли у використання цей. Він складався з двох тканинних костюмів плюс поверх ще один зелений. До всього цього одягла дві пари рукавиць, окуляри, капюшон, марлеву маску й… чоботи 45 розміру на свій мініатюрний 34 розмір ноги! Сусідка пацієнтки, яка викликала швидку, і до якої помилково постукала Марія, злякалася, подумавши, що на землю спустилися інопланетяни.
«Так, я була схожа тоді на мумію, – сміється фельдшерка. – Коли з’явилися антиковідні костюми, стало легше, але все одно за собою доводилось тагати кілограмів 15 робочої ваги: кардіограф, кисневий балон, чемодан з медикаменти, сумка з розчинами, дефибрилятор. В антиковідній бригаді завжди одна людина. На допомогу тобі ніхто не прийде і ти один на один залишаєшся з важкими хворими, які задихаються, не можуть іти, їх нікому знести вниз. А ще – ти ніколи не знаєш, хто і що чекає на тебе по той бік дверей. Не так давно колегу викликали, як виявилось, у якийсь притон. Зачинили. Погрожували застосувати фізичну силу. Слава Богу, все обійшлося – фельдшерці вдалося викликати поліцію через кнопку SOS».
На запитання, навіщо молода дівчина обрала собі таку небезпечну професію, Марія голосно й бадьоро відповідає: “А якщо не я, то хто ж? Це так неймовірно – відчувати себе комусь потрібною”.
Із ризиками, які трапляються майже не щодня, Марія звиклась. Каже, що в процесі роботи навчилася до кожного пацієнта, навіть якщо він п’яний чи поводить себе агресивно, підбирати свій ключик порозуміння. Літніх жіночок часто заспокоює компліментами та обіцяє, що після укола та неодмінно захоче танцювати. Чоловікам напідпитку жартома обіцяє піти з ними до РАГСу після того, як вони позбавляться залежності…
А от про роботу в період сплеску ковіду говорить з нотками суму. Каже, що за її спостереженнями суспільство виявилось не готовим достойно пройти це непросте випробування.
«Коли фельдшер швидкої заходить у антиковідному костюмі в багатоповерхівку, сусіди настирливо випитують, хто в їхньому будинку захворів – але не для того, щоб допомогти, а щоб відвернутися, щоб обходити цю людину десятою дорогою. За весь час пандемії я лише раз бачила, як сусідка хворої на ковід жінки взялася їй допомагати, бо в неї донька померла від цієї хвороби, а зять був у лікарні. Вона залишилася в квартирі одна разом із 13 котами. І їй, і тваринкам потрібно було щось їсти, а як вийти в магазин чи аптеку, коли ти на самоізоляції? І от сусідка їй допомагала – в масці й рукавичках брала в неї гроші, а покупки залишала під дверима».
Раїса Чупахіна
Раїса Чупахіна, старша лікарка, працює на станції екстреної медичної допомоги вже 39 років.
Каже, що з появою ковіду багато чого змінилось – і в роботі, і в житті працівників. «Ми всі побачили, наскільки підступною є ця хвороба. Практично весь наш штат особисто стикнувся з нею. Ми втратили двох своїх колег – лікаря і завідувача станції. Обидва не мали хронічних захворювань, які часто призводять до летальних випадків. Один із лікарів взагалі займався спортом, обливався холодною водою. Але біда не оминула. Чимало лікарів на початку пандемії пішли з роботи через величезні ризики для життя і низьку зарплатню. Сьогодні ситуація змінилась – працівники екстреної медичної допомоги отримують чи не найвищу зарплатню поміж усіх лікувальних закладів».
Про роботу в період спалаху інфекції Раїса Чупахіна розповідає неохоче і з сумом. Каже, що тоді основне завдання «швидкої» полягало в тому, щоб довезти людину у вкрай важкому стані до стаціонару живою. Довозили не всіх… Викликів до ковідних пацієнтів приймали тоді по 16-20 за добу.
Було багато госпіталізацій. Коли забракло місць у Конотопській ЦРЛ, возили до Кролевця. Тепер навпаки, за новими територіальними межами везуть до Конотопа.
В перші тижні поширення ковіду в працівників «швидкої» не було жодних засобів індивідуального захисту, як і по всій лікарні та державі в цілому. «Допомагали депутати, підприємці, звичайні мешканці – навіть не представлялися, несли комбінезони, маски, все, що було потрібно. Зараз ми повністю оснащені всім необхідним, але тоді довелося пережити неабиякий стрес».
Наталія Ювченко
Наталія Ювченко, виконувачка обов’язків завідувачки станції, працює на посаді перший місяць. До цього працювала невропатологинею, певний час очолювала неврологічне відділення міської лікарні.
Констатує, що за останні декілька років умови роботи служби екстреної медичної допомоги дуже змінилися. Працівники забезпечені усім необхідним. Постійно оновлюється автопарк станції. П’ять з дев’яти автомобілів «швидкої» оснащені за всіма сучасними параметрами. Суттєво підвищилась заробітна плата медиків екстреної допомоги – в середньому вона становить близько 20 000 гривень.
«Усього цього могло б і не бути, якби на чолі обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, якому ми підпорядковуємось, не стояв керівник-новатор, людина, яка дуже багато робить для служби – Анатолій Александренко. Саме завдяки йому, до речі, ми маємо в Сумах єдиний на всю Україну навчально-тренувальний відділ, де фельдшерам надають практичні навички найвищого рівня».
Серед проблемних питань, які поки що залишилися, – аварійна будівля, в якій знаходиться станція «швидкої» в Конотопі. Але й воно – на стадії вирішення. Для будівництва нового приміщення вже виділена земельна ділянка на території ЦРЛ, де буде зведена двоповерхова станція. Наразі готується вся необхідна документація.
Фельдшерська бригада у складі Ярослава Теплякова, Світлани Терех та водія Ігоря Ворони
Ярослав Тепляков – фельдшер з 13-річним стажем і батько трьох дітей. У своїй роботі цінує можливість допомагати людям та чути від них щирі слова подяки. Попри усі ризики професії, не проміняв би її на жодну іншу.
«Не так давно випадково зустрів у місті чоловіка, працівника залізниці, якому колись надавав допомогу. У нього тоді був гострий інфаркт міокарда. На диво він мене впізнав, підійшов, почав обіймати, дякувати. Це, мабуть, найкраща нагорода для медика – вдячність пацієнтів. І я радий, що можу допомогти, можу бути корисним. Не знаю, як для кого, а для мене це надважливо!».
По життю Ярослав іде в обіймах із гумором, намагається жартувати навіть в найекстримальніших ситуаціях – інакше життя здається йому суцільною трагедією. Не всі пацієнти поділяють його жартівливість, але у більшості випадків гумор розряджає напружені ситуації, допомагає підбадьорити хворих людей.
Він пам’ятає кожен свій виклик і кожного свого пацієнта. І може розказати безліч історій, які вчать цінувати життя або дивитися на життєві проблеми з гумором. Друзі радять йому їх записувати, аби колись написати про роботу фельдшера «швидкої» окрему книжку.