“Ми не можемо зупинитись, бо там хлопці на фронті”. Сумські волонтери розповіли як допомагають воїнам
Волонтери одного з осередків благодійного фонду “Ми тут – Північний форпост” у Сумах за рік сплели близько 1200 сіток. Організували свою роботу на вулиці Сумської артбригади. Нині, говорить координаторка Валентина Лобушко, до них долучились пів сотні містян.
З 9:00 ранку шість днів на тиждень у волонтерському осередку “Ми тут” починається робота і триває до 20:00. Майже щодня приходить працювати сюди 80-річна Ніна Юркова. “Робимо, працюємо, жаль хлопців. Хочеться ж допомогти, щоб повернулися живими.То ріжемо, то в’яжемо, що запропонують, то і робимо”, — розповідає жінка.
З Донецька у 2014 році до Сум переїхала пані Людмила. Окрім роботи у волонтерському центрі жінка в’яже пояси військовим. За місяць, говорить, вийшло 20 таких виробів. “Це для наших хлопців, їх і на себе можна прив’язати, як то буде треба. Так і лягти на них. Це трошки така допомога, частина нашого серця теплого. Тут такі дужні, такі завзяті, кожен горить бажанням допомогти нашим хлопцям”, — говорить волонтерка Людмила Палієнко.
Долучилась до волонтерів одразу, як тільки дізналась про їх існування. Тепер, каже жінка, робить свій вклад у перемогу України, аби здійснилась мрія — повернутись додому: “Залишилось все, і могили чоловіка, батьків, все життя. А зараз хочу прикласти свої сили тут, на користь нашій армії”.
Рівно рік тому 1 грудня Володимир Бойко прийшов до волонтерів. Починали робити сітки зі звичайного матеріалу, згадує чоловік. Тепер вдосконалили роботу і замовляють спеціальний – спандбонд, який і легший і практичніший у використанні, каже волонтер. Колір матеріалу обирають в залежності від місцевості, де несе службу підрозділ.
“Оцей спандбон ми вперше будемо використовувати. Його і називають горіла земля. Бо це там, де вже випалені посадки, нічого живого там немає, але маскувати все одно потрібно. Є люди, які знаходяться в лісах, ми робили колір койот – руді сіткі – це Запоріжжя, де степи і вигорівша трава там”, — розповів пан Володимир.
Нині, говорить Володимир, мають великі замовлення на білі сітки. За цей рік, додає, робота у волонтерському центрі стала більш інтенсивною: “Ми навчилися працювати швидко і самі себе підганяємо. Ми не можемо зупинитись, бо там хлопці на фронті, тому ми намагаємось донести до людей, наскільки це важливо. Основне, що нас підштовхує далі – їм там ще важче, нам жалітись ні на що”.
В’яжуть тут і шкарпетки, і ковдри, робили окопні свічки, але основа — маскувальна сітка, каже Ніна Одарченко. “Ми працюємо, ми стараємось, ви ж бачите які до нас ходять люди, різного віку. Важкувато, молодь може туди сюди, а ми ж уже люди з віком”, — розповідає жінка.
“В нас взаімозамєняємось, хтось краще, хтось гірше. Буває, хто там сітки натягує. Його немає – значить інший заміняє. Операцій тут багато. Тут люди прийшли, які на 100% вірять в перемогу і якусь краплинку для цього роблять”, — зазначає волонтер Анатолій Немченко.
Воїни, у свою чергу, дякують волонтерам за допомогу, надсилають їм відео: “Ми хочемо подякувати волонтерському об’єднанню “Ми тут” за надану теплу допомогу нашим хлопцям, які виконують надскладні завдання на території Донецької області. Тепер вони будуть зігріті не тільки теплими вашими ковдрами, ще й теплотою ваших сердець”.
Благодійний фонд “Ми тут — Північний форпост” має кілька осередків у Сумах. Однією із ініціаторів створення цього, по вулиці Сумської артбригади, 7 стала Валентина Лобушко. Рік тому, згадує, розпочали роботу втрьох, нині приходять допомагати шість днів на тиждень близько пів сотні людей. Наразі виготовили і передали воїнам 1200 маскувальних сіток.
“Люди потрібні завжди, бо дуже багато замовлень, ми працюємо у дві зміни. Я їм дуже вдячна і кожного ранку прихожу сюди і думаю, хто буде, хто буде. Відчиняються двері і вони заходять. За цей рік такі рідні стали всі”, — говорить Валентина Лобушко.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ