Міліціонер-чорнобилець із Шостки: «Ми не розуміли тоді, що таке радіація, і які наслідки несе опромінювання для людини»
Відтоді минуло вже 35 років, проте чорнобильці і досі зі здриганням згадують події тих часів. Як несли міліцейську службу в 30-кілометровій зоні – ділиться спогадами Олександр Лях.
Нинішній пенсіонер МВС неохоче згадує події тих часів, адже це й досі болісно.
Тієї трагічної ночі 1986 року особовий склад Шосткинського районного відділу міліції був піднятий по тривозі. О другій ночі правоохоронців зібрали у підрозділі, розповіли, що сталося, та визначили співробітників, які мали їхати до Чорнобиля. На збори дали кілька годин, і вже о восьмій ранку Олександр Лях з колегою з карного розшуку Миколою Циганенком поїхали до обласного центру. Вдома у сержанта міліції Ляха залишилась молода дружина з двома 3-річними донечками. Своє 25-річчя він відсвяткував вже в Чорнобильській зоні.
Звідти шосткинських стражів правопорядку разом з іншими міліціонерами Сумщини направили на спортивну базу «Динамо», що під Києвом. Тут вони кілька тижнів проходили підготовку, а у травні змінили колег з Чорнобильського районного відділу міліції.
«Наше завдання полягало в тому, що ми мали патрулювати покинуті населені пункти у 30-ти кілометровій зоні поблизу Прип’яті, не допустити мародерства та вивезення з зони заражених предметів, – розповідає Олександр Лях. – В одне село направляли по два співробітника, проте час перебування там різнився – від однієї доби, до півтора місяця, все залежало від радіоактивного фону».
Колишній міліціонер згадує один з яскравих випадків їх роботи в зоні, коли вони затримали групу мародерів. Останні викрадали з гаражів місцевих жителів заражені автомобілі, які хотіли вивезти до Києва на продаж. У ході слідства вони зізналися ще в кількох фактах крадіжок з будинків. Суд визнав їх винними і призначив покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.
За словами Олександра, переважно села були безлюдні, лише здичавілі свійські тварини та птиця. Хоча в деяких населених пунктах все ж можна було зустріти літніх людей та, навіть, цілі родини з дітьми. Свою присутність вони виправдовували тим, що їм нікуди було їхати, або ж не хотіли залишати рідні домівки.
«Ми допомагали їм продуктами харчування, приносячи хліб, згущене молоко, м’ясні консерви – згадує пенсіонер МВС. – У відповідь чули щирі слова вдячності».
Повернувся Олександр додому лише на початку грудня 1986 року. На той час до чорнобильської зони з рідного підрозділу у відрядження вирушали і інші співробітники в складі зведених загонів. Втім, вони були першопрохідцями, які на власному здоров’ї відчули всю небезпеку радіаційного опромінювання.
Зараз Олександр має статус людини з інвалідністю 2 групи, переніс інсульт. І хоча здоров’я чоловіка підірване, він не втрачає оптимізму та яскраво демонструє силу свого незламного духу.
