На Сумщині подружжя відзначило діамантове весілля: 60 років бережуть весільний рушник
Іван та Ольга Харламенки з села Некрасове на Глухівщині 25 січня відзначили своє діамантове весілля. Разом подружжя уже 60 років, це в наш час справжня дивина! Тож ми завітали в гості до ювілярів, аби дізнатися більше про їхнє життя.
Чоловік та дружина якраз разом поралися на подвір’ї, коли ми зайшли у хвіртку. Зараз з господарства лишилися тільки кури, хоча все життя тримали коня, багато худоби, птиці, обробляли землю, одним словом трудилися. Кажуть, все робили разом, тож ця звичка лишилися й досі. Зараз у них під опікою ще й старенька матір Ольги Наумівни, тож поживають утрьох. Івану Яковичу – 86, він зізнається, що на десять років старший за дружину та на стільки ж молодший за тещу – така життєва колізія. Син, внучка, правнучка живуть далеко від батьків, але з усіма тісний зв’язок.
Свою першу зустріч пара пам’ятає добре. Шістнадцятирічна Ольга тоді в колгоспі гребла сіно, а Іван був водієм, привіз людей на поле. Дівчина підійшла до машини попити води, так і познайомилися. Парубок довго не думав, бо дівка йому сподобалася, тож і запросив її одразу у кіно. Тоді фільми в селі крутили ледь не щодня, тож молоді пропадали там вечорами. Вже через кілька місяців побралися.
Весільний рушник з кролевецькою старовинною вишивкою і досі покриває ікону, якою матір благословляла Ольгу. Вона настільки дорога для подружжя, що вже 60 років бережуть її як зіницю ока та тримають на почесному місці на покуті. Згадують, весілля було дуже веселе, за усіма обрядами, кажуть, зараз так не святкують. Молодий Іван з боярами приїхав на вбраних конях забирати наречену. Після частування везли скриню молодої до дому майбутнього чоловіка.
– То так тільки називалося «скриня», а насправді перевозили речі: гардероб, кровать, постіль, рушники, ікони. В нього все це розставляли по місцях, щоб я приїхала у все своє. Потім чоловік забрав мене до себе, і ввечері вже гуляла перезва – це всі родичі збиралися. Танцювали, співали цілу ніч, а під ранок кожному розносили коровай. Коровай пекла моя мати, вона на селі була спеціалісткою. За день до свайби зібралося жінок з п’ятнадцять, усі помагали, співали весільних пісень, – з теплом згадує Ольга Наумівна.
А далі закрутилося сімейне життя: будували хату, ростили сина, важко працювали. Іван – у колгоспі, на фермі, Ольга – поваром у садочку. Від мами передався їй талант, тож випікала короваї на весілля, смачно готує й досі. Питаю у подружжя, в чому секрет їх міцного шлюбу, бо стільки років разом вдається далеко не всім. Вони ж тільки віджартовуються. Та все ж зізналися, що хоч в житті усяке було, але обоє не люблять сваритися. Ще жінка впевнена, що потрібно просто один про одного дбати.
– У мене чоловік без сніданку ні разу не пішов на роботу. Я вставала о п’ятій ранку, готувала свіженьке, і ніколи тим не попрікала. Це була моя забота, бо він фізично робив. Але я завжди знала, що хазяїн в домі є, він тягнув на собі всю важку роботу. Знаєте, змолоду боїмося влазити в сварки, бо з них довго виходити. Не без того, що хтось щось сказав, але через п’ять хвилин повернулися, вже й не пам’ятаємо, чого були завелися, – ділиться вона.
– А я скажу одне, щоб стільки прожити та бути щасливим, просто треба мати таку жінку, як у мене, – відповідає Іван Якович. Він просто впевнений, що йому пощастило.