“Героїні нашої розповіді на сьогоднішній день вже майже 18 років. Із маленької дівчинки вона перетворилась у юну красуню. Згадуємо ту нашу першу зустріч у обласному будинку малютки. Ми звернулись до завідуючої Литвиненко Галини Іванівни з проханням взяти на виховання у наш сімейний дитячий будинок дівчинку, щоб була сестричка для нашої Юлі. Виявилось, що дівчаток швидше беруть на удочеріння і їх маленьких не так уже й багато у «будинку малютки». Завідуюча повідомила, що вона дуже переймається долею однієї дівчинки Оленки якій виповнилось 4 роки, її вже повинні перевести у будинок інвалідів, але ще зостається надія, що знайдуться батьки, які візмуть її у свою сім’ю. Галина Іванівна ще не закінчила говорити, а ми уже зрозуміли, що Лєночка буде з нами, попросили привести її до нас. І ось заводять малесеньку дівчинку з великими бантами-ромашками з кривенькими ніжками (інвалідність по ортопедії). Чоловік каже: «Лена, поїдеш з нами додому?» Лена не вагаючись сказала «Да», підійшла до папи, а вже через хвилину сиділа у нього на руках і обережно торкалась його бороди.

Лена стала шостою прийомною дитину в нашій сім’ї. Перші дні у новій обстановці були не легкими: усі діти ходили у дитячий садок, а Лену ми залишали вдома давали можливість спокійно гратися іграшками, щоб привикала до нас, а ми до неї. Гратись вона не могла, а тільки хиталася з лялькою на руках і в такі моменти була схожа на стареньку бабусю. Було зрозуміло, що вона звикла до дитячого шуму і ніколи не залишалась одна. Через два дні відвели Лєну у садок і все стало на свої місця.

Наша Лєна виявилась талановитою дівчиною, гарно співала, а вірші до свята «Нового року» вивчила за одне заняття. Через кожні 2 місяці протягом року із Сумської обласної лікарні гіпсували стопу правої ноги. Ми хвилювались, що Лєна у школі буде комплексувати, що з неї будуть насміхатись, але виявилось що всі їй старались допомогти і на гіпс не звертали уваги. У школі і вдома Оленка поводилась старанно, охайно і відповідально. Коли готувались до шкільних свят вона виконувала роботу помічника режисера: збирала дітей на репетиції, допомагала молодшим учням вчити пісні та вірші.

У середніх та старших класах захопилась поезією та літературою, навчилась вишивати бісером картини. Любу роботу виконує акуратно і якісно, завжди доводить до кінця. У нашій сім’ї був створений дитячий театр «Росток». Діти ще тільки вчились говорити, а вже виступали з казкою «Рукавичка», мініатюрою «Ранок в селі», музичною казкою «Семеро козенят» та ін. Лєна почала і сама виконувати прозові твори: «Чотири чарівниці художниці», уривок з поеми Т.Шевченка «Катерина». Лєна постійно бере участь у обласних та районних фестивалях: «Розмай», «Барви життя», «Повір у себе» і завжди займає призові місця. З радістю виконує театралізовану композицію «Жемчужина добра». Хто хоч раз чув цей твір – не зоставався байдужим. Тема доброти – це риса характеру нашої Лєни. Ми дивуємось як їй вдається підтримувати дружні стосунки з різними дітьми, навіть з конфліктними, як їй вдається дати слушну пораду одноліткам? Маючи інвалідність не озлобитися, не заздрити іншим, а залишатися відкритою і щирою людиною. Ми її так і називаємо – «Наше сонечко». Хто відчував у своєму житті біль – той не буде байдужим до болю іншого. Лєна підтримує зв’язок з дітьми-інвалідами із сумського реабілітаційного центру.

В день 17-річчя збулась одна з мрій Лєни – ми подарували їй гітару. Вже є хороший результат, Лєна аккомпонує різні пісні-шлягери пробує сама виконувати пісні під власний супровід. Це свідчить, що наполегливий сумлінний труд обов’язково буде увінчаний успіхом.

Дуже вдячні Вам, Галино Іванівно, та всьому персоналу «Будинку малютки» за Лєночку. Вдячні добрим людям за підтримку і допомогу у справі виховання дітей з непростою долею. Нехай усім нашим дітям щастить у дорослому житті.
Іван і Валентина Лукавенко”