Безперервно з 1996 року і до сьогодні працює в Конотопській центральній районній лікарні Олена Міщенко. Вона — рентген-лаборантка відділення променевої діагностики. Отже, виконує рентгенологічне обстеження пацієнтів.

«Перше враження – шок»

— Ми взагалі не думали, що доведеться боротися з коронавірусом. Бо рентген-кабінет належить онкологічному відділенню. Проте оскільки ми одночасно обслуговуємо й пацієнтів інфекційного виділення (у них немає свого рентген-кабінету), то одного дня нам повідомили, що кабінет зачинений і буде працювати на боротьбу з коронавірусом.

Тобто прийматиме лише хворих з підозрою на коронавірус. Перше враження — шок. Ви самі розумієте, що для боротьби з такою небезпечною інфекцією необхідні певні умови. Умови, захист, роз’яснення про те, що необхідно робити з цим. На жаль, з роз’ясненнями нам не дуже допомогли.

Дякуємо волонтерам, які нас підтримали. Все, що ми першим отримали в наш кабінет, починаючи з засобів індивідуального захисту, дезінфекції та інше, це лише завдяки їм

Потім підтяглося все інше. Було важко. Нас поставили в дуже жахливі умови — не вистачало засобів захисту, інформації про вірус і багато іншого. Перші півмісяця (кінець березня) це були лише нерви, стреси й жах. Всі кабінети були закриті. Працювала лише лабораторія, де проявляються знімки та кабінет, де працює рентген-апарат.

Роздягалися й одягалися ми в «передбаннику» й виходили роздягнутими після костюмів мокрі на вулицю. На вулиці йшли в підвальне приміщення онковідділення. Там теж на той час не було ніяких умов. Це було жахливо. Сьогодні це вже налагодилося, ми вже знаємо, що і як треба робити. Нас забезпечили дезінфекцією повною мірою, що дуже важливо.

У той час ми працювали та до батьків не їздили. Ми ізолювалися від рідних, не спілкувалися ні з ким, не ходили нікуди. В крайньому разі, наше відділення. Працювало тоді шість осіб лаборантів, ми були готові жити в лікарні. Слава Богу, тоді цього не знадобилося. Такий режим протримався протягом квітня-травня. Першого червня нас відкрили та до першого липня ми працювали як звичайний рентген-кабінет.

З першого липня ситуація знову змінилась: тепер ми до пів на дванадцяту працюємо як звичайний рентген-кабінет. Потім зачиняємося, створюємо всі умови для прийому хворих. Тому, що йдуть підозри на Covid-19, а їх дуже багато. І щоб не наражати на небезпеку інші кабінети, всі вони йдуть до нас.

«Йти чи залишатися?»

— Звільнилося чимало колег. Закрили онковідділення, воно певний час працювало як інфекційне. Розумієте, це не був звичайний переляк, це був страх від того, що не було ніякого захисту. Були поставлені такі умови – ви працюйте, як працюється, а там буде видно. Тому, звичайно ж, усі боялися

Розумієте, коли дивишся телевізор і бачиш, як захищені медики в інших країнах і все одно медики хворіють, а тебе кидають, а на тобі немає навіть респіратора. Зрозуміло, що боялися. Боялися принести це додому. Бо не було такого, щоб ти вийшов, зняв костюм і прийняв душ. Руки помити було ніде. Тому це було трошки страшно. Ну, це наші реалії, реалії нашої країни. Це повсюди так, не тільки в нас.

Працювати можна в будь-яких умовах, якщо тебе поважають і тобі йдуть назустріч

Непідготовлені лікарні були повсюди, не тільки в Конотопі. Тому що це потребує дуже великих перебудов у самих лікарнях. В інфекційному відділенні розвернутися ніде. Так і рентген-кабінет. Його перебудували по можливості. Але це теж не вихід. Тому, мабуть, ніхто не хоче йти працювати.

Всі шість осіб, які працювали тут, вже відмовилися працювати під час другої хвилі пандемії. Медикам не виплатили обіцяні 300%. За квітень заплатили 150%, за травень – 200%. Люди ризикували, а держава обіцяла. А коли заплатили половину обіцяного, то хто ж піде працювати.

«Через пару років усе буде добре»

— Covid-19 – це дуже серйозно. Не треба лякати людей Італією. Цього в нас немає. Треба просто враховувати реалії нашої медицини. Вона знаходиться далеко не на високому рівні. У нас малі бази, поскорочували інфекційні відділення. По всій Україні їх майже не залишилося. У Конотопі є відділення на 25 ліжок – зрозуміло без коментарів. Це на місто і район. А в нас опорна лікарня. Тому везуть і з Бурині, і з Путивля. Що тих 25 ліжок?

Коли я заходжу до крамниці й вимагаю дотримання дистанції, зі мною починають сперечатися. Я завжди відповідаю: «Ваша думка – це ваша думка. А від мене відійдіть на належну відстань». Хто не бачив цих пневмоній, дай Боже, щоб він їх і не бачив. І ніхто з його рідних цим не хворів.

На моєму стажу приймали перших ВІЛ-інфікованих, двох чоловіків. Це було дуже давно, але я добре пам’ятаю той страх «підхопити» інфекцію. Бо вони пройшли тут рентген. І ми мили руки тоді значно довше, ніж зараз. Всі нові хвороби сприймаються з острахом. Тому така велика увага приділяється коронавірусу. Тому що це нова інфекція. Ми достеменно не знаємо, як її приборкати. Думаю, через пару років все буде добре. Але сьогодні ми повинні дотримуватися певних правил поведінки.

P.S. Пані Олена вже закінчила свій монолог і журналіст збирав речі, коли у двері кабінету постукали. Це молода дівчина прийшла за результатами обстеження. Отримавши висновок про відсутність захворювання, широко посміхнулась і почала щиро дякувати. І подумалося: заради таких моментів можна витерпіти багато негараздів. Щоб побачити щиру посмішку здорової людини.

konotop.city

Поділитися в соціальних мережах