“П’ять років онуці, не знає, де бабуся живе”: мешканці Загірського про життя під дронами РФ
Село Загірське розташоване близько за десять км від Сум. Воно входить до складу Сумської громади, розповів Суспільному староста Піщанського старостату Микола Саченко. Нині тут проживає близько 50 мешканців, усі вони люди похилого віку. Через війну, говорить мешканка села Тамара Мисливченко, боїться тримати живність, а через постійну дронову небезпеку не може бачитися з онуками та правнучкою. Суспільне поспілкувалося з мешканцями села.
“Це давненько у нас тут КАБ прилетів. На Руднівській машинку розбили. Є, буває, падають безпілотники”, – каже Юрій Ткачов.
Чоловік – мешканець села Загірське. Каже, після вибухів бувають перебої з електрикою:
– Діти пропонують у місто. Та, що в місті, кажу, ще страшніше, ніж тут. Тут у мене підвал є. Якщо що, заховатися.
– Ховаєтеся?
– Та ні. То у 22-му році було. Внук приїхав, то дітей туди. А так живемо потихеньку, чекаємо, поки скінчиться. А коли воно скінчиться. Хто його знає.
“Звичайно страшно, а куди йти. Ось вибух був у Сумах, а тут хата затрусилася. Звичайно ми чуємо все, і в Парному, або в Стецьківці запускають, звичайно, ми чуємо. Літають. З цього боку не знаю, які летять, а з того боку бахкають хлопці страшне”, – додає Тамара Мисливченко.
“У нас декілька тижнів назад був великий “приліт”, була пошкоджена підстанція і протягом двох тижнів десь орієнтовно були великі перебої зі світлом. Ну, благо, що електрики справлялись і хоча б декілька годин на добу давали електроенергію. На сьогодні ситуація, відповідно, покращилася”, – зазначає староста Микола Саченко.
“Дочка є, приїздить. А правнуки та внуки не їздять, страшно. У Верхньому Піщаному ніби притихло, а то били й автівки, й по трасі, кругом. Аби не літали, усі цього хочуть, це найголовніше, що оце правнуки не приїдуть, п’ять років дитині – не знає, де баба живе, раз як була, більш не була. Ну страшно, гудуть, летять. Немає нічого, здоров’я немає. Ось, одразу підперлася, бо впаду. То й таке”, – говорить місцева жителька Тамара Мисливченко.
Жінка каже, колись тримала господарство. Була корова, гусята й утята. Пояснює, якби не війна – мала б досі трохи худоби: “Ну то й що, що хворієш? Війна не дає жити”.
“Картоплі мало посадив. Торішня залишилася десь тонна чи більше. Поросята були, поросят зарізав. Залишилася картопля. Я пів городу фацелі засіяв. У мене бджілки є, он і тут літають. Пасуться біля двору. Раніше все господарство було, і корови, а тепер позаростало травою, нікому не потрібно”, – говорить Юрій Ткачов.
Пан Юрій каже – з великого господарства нині залишилися бджоли: “Он там скоро зацвіте, сонях, зараз липка цвіте. О 5:00 прокинувся, працюють бджілки. Тож із медом повинні бути. Квіти синім цвітуть, медонос. Спеціально для бджіл, картоплі вже немає, куди ж її, нащо. Продавати на базар за безцінь, запитав – 3 грн кг, та я більше на бензин витрачу, поки відвезу ту картоплю”.
Мешканка пані Алла каже, на війні безвісти пропав її син, тож лишилася сама.
“На Донецькому напрямку він був чотири місяці без зв’язку. Лисівка під Покровськом. І я з ним навіть ні разу не змогла поговорити. А тоді мені прийшло повідомлення, що він пропав безвісти. Він на позиції був удвох із побратимом. І мені це написали, як пішла атака на цю позицію, того другого присипало землею. А він сам відбивав атаку. Коли все закінчилося, цей побратим зміг вибратися і підійшов до нього, але він лежав без ознак життя. Кажуть, напевно, він може вважатися загиблим. Мені написали, що уже це місто під окупацією”, – переповідає жінка.
Жінка каже, ще раніше щодня продавала 5-літрові відра смородини. А те, що лишилось у дворі, називає “залишками розкоші”.
За словами старости, цей населений пункт один із найвіддаленіших від кордону з Росією: “За ці роки, фактично небагато було “прильотів”.
“Звичайно, що хотілося б, щоб інтернет і електроенергія були постійно. І ходили автобуси, згідно з графіком, і робилися ремонтні роботи, але на сьогодні у нас проблема така, що комунальні підприємства майже не виїжджають”, – додає староста.
“У Парне йдемо два км. Там, дякувати Богу, хоч такий дали автобус, що їздив, а сюди не ходив, і не магазина, нічого немає тут у нас. Руїни самі будуть, скоро розіб’ють, хоча б не розбили. Звичайно, важко. Вчора ходила. Прийшла, взагалі не можу по хаті ходити”, – каже пані Тамара.
“На сьогодні тут проживає до 50 людей. Переважно це люди поважного віку, тому до них приїжджають родичі, відвідують їх, привозять те, що необхідно для таких людей у цей період”, – говорить староста.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ – там ми даємо оперативну інформацію