“Потайки розбирали артснаряди” — спогади мешканки Сумщини про Другу світову війну
22 червня виповнюється 80 років від початку Другої світової війни на території сучасної України. Тим, хто пам’ятає та може розповісти про ті події, наразі — мінімум 85 років. Суспільне розшукало одну зі свідків приходу війни в її рідне село.
Село Олексіївка – це неподалік Сум. Тут народилася і прожила все життя Олександра Миненко. Коли почалася війна, їй було 5 років.
“Ми вийшли з братом — і розірвався цей снаряд. Брата у коліно поранило, а мене — у живіт”, — згадує вона.
Так жінка розповідає про Другу світову війну. Тоді, згадує, вони з однолітками потайки від дорослих розбирали артснаряди, які залишили, відступаючи, радянські війська.
“Дідусь мій рідний, мамин батько, жив поруч. Одразу запрягає корову у воза, мене обмотали, матір посадили і материну рідну сестру і повезли мене в Юнаківку. У Юнаківці лікарня була повністю забита військовими і повезли мене у ліс. Там був військовий шпиталь. Я тільки пам’ятаю з цього, що занесли мене у бліндаж. Відразу мене — на стіл без ніякокої обробки. Не знаю чи щось мені давали, чи ні – зробили операцію”, — розповідає вона.
Другу операцію з видалення осколків Олександрі Миненко зробили вже у Сумах після війни. Порожній, подібний снаряд і досі зберігається у дворі жінки, як пам’ять про ті події. У в серпні 41-го все лише починалось — появою в небі над Олексіївкою німецького літака.
“Літак цей пролітав на Іллю. Це 2 серпня. Летів він зі сторони Білопілля через городи, через вулицю. Оце в цю пору люди якраз виганяли на пасовище корів, це була обідня пора: час-два. Діти — з палками, жінки приганяли корів, а пастухи вже гнали далі. І якраз він у юрбу цю скинув бомби, полетів і один плач, крик. Загинуло багато людей, дітей. Там вони на кладовищі поховані усі”, — каже пані Олександра.
Одна з масштабних битв Другої Світової, яка тривала на території нашої області. – битва за Київ, говорить історик Вадим Нестеренко. Влітку 1941-го нацистські війська оточували навколо столиці України сили Червоної Армії.
“Через територію Сумщини якраз вела наступ німецька танкова ударна армія під командуванням Хайнца Гудеріана. Напрямок її був: вони завдавали удару з півночі на південь, йшли через Шостку, Конотоп і Ромни і 15 вересня 1941 року вони об’єдналися з іншою танковою армією, яка наступала з півдня, з району Кременчука”, — розповів він.
У Шосткинському краєзнавчому музеї залишилися матеріали воєнних часів. На світлинах — радянський мінометний розрахунок 2-го батальйону готується захищати міст через Десну біля села Пирогівка 25 серпня 1941 року. Також — диверсанти парашутно-єгерської роти, яких надали другій танковій групі Гудеріана, аби захопити мости у районі сіл Пирогівка та Остроушки. Є і фіксація прориву артилерійського підрозділу військ Третього Рейху під час проходження другої танкової групи Вермахту.
“Саме в районі Шостки точилися великі бої, пов’язані з тим, що радянське командування кидало туди свіжі частини, намагаючись зупинити цю танкову армію Гудеріана. До речі, там брала участь, у цих оборонних боях, знову сформована 293-тя дивізія, яка отримала назву — Сумська. Вона зазнала великих втрат, і хоча був героїчний опір і певні тактичні удачі, але стратегічно зупинити наступ німецької танкової армії не вдалося”, — говорить Нестеренко.
Співавтор “Книги Пам’яті України” — видання, де зібрані поіменні втрати під час Другої Світової – Олег Корнієнко говорить: що і на сьогодні, точна кількість полеглих не встановлена.
“У 1941 році була величезна мобілізація місцевого населення на фронт, за деякими даним вона сягала 230-260 тис осіб. Враховуючи велику кількість людей, які загинули у 1941 році, при оточенні у котлах, особливо у Київському котлі, при відступі. Ми не знаємо достеменно повністю всіх втрат, тому що ті документи, які були по мобілізації 1941 року, вони були засекречені після Другої Світової війни. На сьогодні вони не доступні й зберігаються в Подольські, в Центральному архіві Міністерства оборони РФ”, — говорить він.
За даними “Книги Пам’яті”, говорить Олег Корнієнко, безпосередньо на фронтах загинули 156 тисяч мешканців області.
“Партизани і підпільники, які перебували в офіційних радянських структурах, це близько 5400 осіб. Мирні мешканці. Приблизно 15 400, але треба зауважити, що насправді кількість загиблих мирних мешканців точно не встановлена, бо в науковій літературі, яка спирається на певні джерела, в тому числі — на протоколи тих комісій з розслідування злодіянь німецьких загарбників, проходила цифра і 43 тисячі. Хоча я, наприклад, особисто впевнений, що ця цифра, на жаль, значно більша”, — розповідає він.
Корнієнко називає загальні втрати Сумщини – приблизно 190 тисяч життів. На сільському кладовищі у селі Олексіївка поховані загиблі 2 серпня 1941-го: його мешканці і невідомі солдати, які визволяли село за рік потому, у 1943-му.
Після відступу німців, за словами Олександри Миненко, тут залишилося вцілілих чотири хати. До кінця війни їхня родина жила у погребі. Переживши і пам’ятаючи ті події, 85-річна жінка просить журналістів передати її прохання нащадкам: “Буде мир – буде щастя, буде добро, буде добробут. Щоб берегли нашу прекрасну Україну, у її квітучих садах, лісах і парках, і берегли воду, щоб вона була чистою, щоб ми жили у здоров’ї та добробуті і всього найкращого”.