Восени 2021 року друзі дитинства Глеб Кощеєв та Владислав Соловйов разом пішли на строкову службу. На початок повномасштабної війни вони служили в Маріуполі, потім разом з бійцями тримали оборону на “Азовсталі”. У травні 2022 року Глеб Кощеєв загинув, а Владислав Соловйов потрапив у полон. Про історію дружби й підтримки розповідає Суспільне.

“Для нас це святе місце. Ми завжди сюди приїжджаємо поспілкуватись… Виказати свій біль. На жаль, у нас немає іншого місця, де б ми могли вшанувати нашого сина”, — говорить батько Глеба Євген Кощеєв. На одному з кролевецьких цвинтарів, біля могил полеглих воїнів, розташована меморіальна плита. На ній — його усміхнений 19-річний син. Останні два з половиною роки родина Кощеєвих чекає на повернення тіла Глеба з окупованої території.

Разом обороняли Маріуполь: історія дружби військовослужбовців Глеба Кощеєва та Владислава Соловйова з Кролевеччини

“Наша родина завжди чекає повернення тіл, які в процесі обміну йдуть. На жаль, на цей час серед тих тіл нашого сина немає”, — говорить чоловік.

Поряд із меморіальною плитою архітектурна лавка з портретом Глеба Кощеєва. На лавці іграшковий локомотив.

“Мій син вчився і його мрія була стати машиністом”, — додає батько Глеба.

Восени 2021 року Глеб вирішив взяти паузу в навчанні та разом зі своїм другом дитинства Владиславом Соловйовим пішов на строкову службу, розповідає Тетяна Соловйова:

“Вони разом були в дитячому садочку, разом пішли до школи, товаришували. І потім, коли Владу прийшла повістка йти служити в армію, Глеб на той час навчався в Київському коледжі. і він каже: “Ну, якщо ми з тобою дружили і ти йдеш в армію – я піду з тобою”. І вони разом пішли служити”.

На початок повномасштабної війни хлопці служили в Маріуполі, каже пані Тетяна, мама Владислава:

“Спочатку, звичайно, був зв`язок, Глеб і Влад говорили, що все буде добре. Вони дуже-дуже сильно переживали через те, що тут у нас. Звичайно ж, ми переживали за них. Але поки ще був зв`язок, було якось легше”.

У березні 22-го року зв`язок зник на 21 день, каже жінка. Упродовж цього часу батьки Глеба й Влада не знали, що з їхніми синами.

“Коли вони знайшли звідки написати, то написали, що все добре, не переживайте, ми разом. І знаєте, коли вони були разом – це якось гріло душу. Я розуміла, що Влад там не один і так само Глебові батьки розуміли, що Глеб там не один”, — говорить Тетяна.

Згодом, розповідає батько Глеба Кощеєва, хлопці потрапили на “Азовсталь”. Додає, що разом з іншими бійцями його син-строковик тримав оборону: “Брав участь на рівні… Їхній підрозділ вийшов на допомогу іншому підрозділу на заводі і, на жаль, в результаті артилерійського обстрілу він загинув”.

Тетяна Самойлова розповідає, що їй про смерть Глеба повідомив Владислав.

“Написав, що “я не знаю, як мені сказати батькам”. Я розуміла, що йому дуже важко. Звичайно, й нам було дуже важко. Я розуміла, що на той момент син залишився там один”, — каже жінка. Саме вона разом з чоловіком повідомила батьків Глеба.

“Можливо, той момент об’єднав нас дуже сильно. Тому що тоді Женя, папа Глеба сказав, що, якщо вже так трапилось, то він чекати сина і вважає Влада своїм сином”.

Після 4 травня Владислав Соловйов перестав виходити на зв`язок із батьками. А 18 травня жінка дізналась, що виконуючи наказ головнокомандувача її син, разом з іншими бійцями вийшли в полон.

“Близько 23:00 я дізналась від військової частини, вони написали повідомлення, що син був виведений з території заводу “Азовсталь” з подальшим перебуванням в колонії “Оленівка”, — говорить Тетяна і додає, що потім були пів року очікувань:

“Я постійно уявляла, якою буде наша зустріч, як я його побачу, як мені про це повідомлять. Я дуже-дуже сильно надіялась, що це все одно скоро буде”.

Наприкінці грудня 2022 року під час обміну полоненими Владислав Соловйов повернувся в Україну.

“Ще ніхто нам не дзвонив, ми зайшли на сторінку телеграм-каналу Андрія Єрмака і побачили, що він там стоїть. І потім все, всі емоції. Потім подзвонив він. Коли він востаннє писав з “Азовсталі”, я йому тільки одне казала: “Синок, тримайся, я тебе дуже прошу. Ми тебе дуже чекаємо, любимо. Будь ласка, тільки повернись”. Він мені сказав: “Мама, я тобі обіцяю”. І, коли він мені подзвонив, Він мені сказав: “Мама, не плач, я тебе прошу. Я тобі обіцяв, я повернусь”, — ділиться Тетяна Соловйова.

Після реабілітації та відновлення Владислав повернувся додому.

На роковини загибелі Глеба Кощеєва його батьки, за допомогою інших родин захисників та місцевої влади облаштували на цвинтарі Алею пам`яті й надії. Висадили на ній ялівці. Два роки поспіль 4 травня тут вшановують усіх полеглих в російсько-українській війні воїнів Кролевеччини.

“Я завжди на вшануванні кажу, що кожне деревце – це серце нашого воїна. Ми його повинні плекати, тому що дерево – це є жива пам`ять”, — говорить Євген.