Катають яйця на могилах, кладуть цукерки й паски біля поховань та моляться: як відзначають Проводи на Сумщині
Традиційно після Великодня вшановують пам’ять померлих. На Сумщині такі дні називають Проводами, Гробками та Мироносними. Люди збираються родинами, аби відвідати поховання своїх рідних. Дехто ж – поминає одразу біля могил. З собою місцеві беруть солодощі та м’ясні страви.
Ми поспілкувалися з настоятелем Свято-Успенського храму на Кролевеччині про те, як правильно відзначати поминальні дні й чи варто їсти біля могил померлих. А також дізналися рецепт обрядового напою “Варени” з Боромлі, який беруть з собою на кладовища. Саме його технологія приготування належить до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Тож чи дійсно діти збирають цукерки з могил, як моляться за упокій померлих та в чому особливість “Варени” – у четвертій історії проєкту “Нематеріальне”.
Моляться у храмі та на кладовищах біля могил рідних
“З приходом християнства на наших землях встановилася традиція поминання наших рідних, близьких, ми кажемо Радониця. Бо це особливе поминання – це поминання не таке, як завжди, де ми сумуємо, оплакуємо, а радісне – від слова радість. Бо ми радіємо світлому Христовому Воскресінню, і цю радість ділимо з нашими померлими. Бо як говорять і Апостол Павло, Іоан Золотоустий, що Христос помер, і зайшов до пекла, провіщав, тим що в темряві. Так само і ми провіщаємо мертвим радість, що Христос воскрес, знищив саму смерть”, — пояснює Отець Ігор, настоятель Свято-Успенського храму у селі Спаське.
Поминальні дні і в сусідніх селах можуть відзначати по різному, додає настоятель храму.
“Насправді Проводи, або Радниця, або Гробки чи Поминання дідів, як ми говоримо – відзначають в різний час. На заході країни там є звичай у Світлий тиждень, зразу після святкування Паски Господньої. А в нашій місцевості відзначаємо і в Фомину неділю або Провідну неділю. Буває відзначаємо в понеділок, а в календарі записано, що Проводи відзначаються на дев’ятий день. Тобто у вівторок. Саме у нашому храмі, у нашому селі також відзначають в цей день”, — говорить Отець Ігор.
Напередодні Великодня люди традиційно прибирають на могилах рідних, кажуть мешканці Спаського.
“Ми теж приходили, теж з дітьми загрібали, виносили сміття, поливали квіти, щоб тут було затишно і спокійно”, — ділиться місцева жителька Анна Качура.
Отець Ігор пояснює, чого варто дотримуватися на Проводи згідно з християнськими віруваннями.
“Ми повинні пам’ятати, що місце спочинку наших рідних, близьких – це місце спокою і майбутнє місце їхнього воскресіння, їхнього воскресіння. Ми повинні особливо перед тим піти у храм – помолитися. Подати на сорокоуст, на панахиду. А пізніше відвідати місця захоронення наших рідних та близьких. Для того, щоб і там принести молитву, помолитися, показати свою любов до них. І піти додому, краще з рідними у колі сімейному пом’янути”, — каже Отець Ігор.
У Спаському шість кладовищ. Після заупокійної панахиди у хармі, Отець Ігор відвідує кожне з них та проводить літію за упокій. Це – Хворостянське кладовище.
“Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав. І тим, що в гробах життя дарував. Христос воскрес із мертвих”
У Свято-Успенському храмі з самого початку вели служби українською мовою.
“З 1996 року також в цьому селі була заснована громада Успіння Пресвятої Богородиці церковна. З початку заснування цієї парафії, громади церковної – велася служба, проповіді, все українською мовою. Була Українська Православна Церква Київського патріархату, а у 2018 році, коли відбувся об’єднавчий собор, тоді ми приєдналися, об’єдналися і стала Православна церква України”, — пояснює настоятель храму.
Отець Ігор на Кролевеччині понад 20 років.
“Народився у Львівській області, закінчив Волинську духовну семінарію, зараз вона Волинська Православна Богословська Академія. Після закінчення семінарії одружився, і став вибір, якщо йти на священника – куди саме ? Я пішов, ще руку положив, до Владики Якова, і запропонували Миколаївську область і Сумську. З 2002 року при Владиці Михаїлу”, — говорить Отець Ігор.
Однією з ініціаторок створення церкви у Спаському була Катерина Корнієць.
“Мама ходила в кожен двір, щоб дізнатися чи згодні люди. У неї був дуже чудовий голос, красивий. Вона співала у церковному хорі. Була глибоко віруючою людиною. Вона прожила 93 роки і перед смертю мені говорила: “Шурочка, скоро буде страшна війна”. А я їй говорю: “Мамочка, не говоріть такого ніколи”. Вона передбачувала все це. І навіть вона передбачувала день свої смерті. В той день покликала батюшку, він її причастив і вона відійшла у вічність”, — згадує донька Олександра Корнієць.
Нині Катерина Корнієць похована на Хворостянському кладовищі, поряд зі своїми рідними.
Збирають цукерки з могил та їдять біля поховань
А це – Нове кладовище. Тут теж збираються цілими родинами. Ця сім’я прийшла помолитися та провідати рідних, але біля могил не поминають.
“І не один раз на рік ми приходимо. Як можна не провідати свого батька, свого дідуся, свого чоловіка”, — каже Анна Качура.
“Кладовище росте, а село меншає”, — додає мама дівчини.
Разом з мамою та бабусею прийшли і Женя з Ростиком. Молодший може взяти кілька цукерок з могили дідуся.
Отець Ігор говорить, крашанка – символ майбутнього життя. Серед збережених традицій у селі – катання яєць на могилах.
“Христос Воскрес, Христос Воскрес, Христос Воскрес. І положили яйця на могилу”, — показує місцева жителька Ірина Щербань.
Люди, які поминають на кладовищі, беруть з собою солодощі, м’ясо, ковбаси, сир.
“Споконвіків у нас поминали на кладбіщі, всігда поминають на кладбіщі. Бо дома ми поминаєм кожен день”, — каже мешканка села Антоніна Огієнко.
Ділиться своїми спогадами про Радоницю: “Раніше поминали набагато бідніше, і мало було людей, вихідного не давали.Через те люди були на роботі. А поминали 9 травня обично. І поминки 9 травня, і 9 травня ж День перемоги“.
Водночас одна з найстарших парафіянок Свято-Успенського храму у Спаському пригадує, як за її дитинства відзначали Проводи у селі.
“Ми ж були маленькі, дак хотіли ж на кладовища, там скіки людей було… Видимо-невидимо. І сідали, такий стил довгий-довгий, а тоді кажде коло своїх сідало. Це ж послє войни було, я з тридцять шестого. А вже ж ходили, так може і годив 10 було”, — пригадує Анастасія Герасимець.
Пані Анастасія згадує історію місцевої єврейки, якій вдалось вижити за часів радянського антисемітизму. Жінка по-своєму відзначала Проводи.
“Була одна нищенка баба. І була така, як чоботи, керзова сумка. Запомнилось. І в сумку хто шо кидав. Дак вона ще і кисіль висипала на все, шо в сумці. Шо ж ти оце робиш — “Нічого, там все помешається”. І кисіль, і сметана, і захолод. Десь между людьми так завешталась, люди ж спасали кого хто мог”, — каже парафіянка.
А парафіянка церкви Любов Ілляшенко пригадує про Проводи таке: “Ще були маленькими, десь і фотографія у мене була, як на кладовищі тоді ж поминали. От наша улиця, там куток розтілають, шо у кого є вже ж поприносили. а долі сідають кругом оце”.
Чи варто поминати з їжею біля могил
Отець Ігор говорить, їжа мертвим потрібна, але духовна.
“Милостиня, молитва, добрі справи. Хоча церква не дозволяє приносити на могилиале якщо людина прийде, покладе якусь цукерку там, що якась бездомна людина або потребуюча піде візьме і згадає в молитві всіх померлих, то я думаю, тут гріха великого не буде”, — пояснює настоятель храму.
На його думку, це язичницький звичай, який був забутий, але відновлений в радянський час.
“Тому, що радянська влада забороняла людям ходити, відвідувати храми. Священники були репресовані. І навіть багато людей, які тут зустрічав на парафії, говорили, що вони у своїй молодості у радянський час приходили на могили, бо не було різноманіття їжі. І вони приходили, забирали ті цукерки і були раді”, — пригадує Отець Ігор.
“Ми навіть згадали наших прапрапрадідів”
Люди, яких ми зустріли на кладовищі, говорять, поминання рідних з їжею та напоями біля могил – для них особлива традиція.
“Я з самої маленької пам’ятаю, як ми ще з бабусею ходили до кладовища і поминали своїх родичів. Дійсно це вперше почула, що не можна на кладовищі поминати. На всіх кладовищах, ось Любитове поруч, всі поминають на кладовищах. Ми були тільки що в Конотопі – там теж на кладовищі поминають. Я сама проживаю у Харківській області, там теж поминають на кладовищі, ми були в неділю”, — каже уродженка села Наталія.
Провідати рідних на кладовищах люди приїздять з інших міст та областей. Наталія приїхала до села з Харкова, говорить саме на Проводи родичі об’єднуються.
вони приїхали з Кролевця, як ми можемо об’єднатися ? Я приїхала на декілька годин. Я вважаю, найголовніше в цьому, не треба це все перетворювати на якийсь такий фарс, на п’янку, вибачте за грубе таке слово. А коли люди сидять, спілкуються, ми от дуже давно не бачилися. Нам є що згадати, ми навіть згадали наших прапрапрадідів”, — говорить Наталія.
Пригадують, яких ще традицій дотримувались старші люди.
“Бабушкі приносили яйця крашанкі і паску. Вони притримувались, що от якось привітати з тим, що Воскресіння Христове. Качали яйця навхрест на могилах, і паску їм клали. А от такого м’ясного нічого не було. Це вже в радянські часи воно розвивалося, до нас докотилося в такому вигляді”, — говорить уродженець села Володимир Сенько.
Рецепт обрядового напою “Варена” з Боромлі
“Обряд приготування напою “Варена” існує дуже давно. Навіть найстарші носії не пригадують з якого періоду він існує. Він передавався з покоління в покоління”, — каже завідувачка Козацького сільського клубу Антоніна Воробей.
Саме “Варену”, говорить Антоніна Воробей, несуть боромляни на кладовище разом з пасками і крашанками.
Які інгредієнти потрібні для приготування “Варени”:
- 2 літри води.
- 200 грамів сушених або заморожених вишень.
- 200 грамів сушеної або замороженої смородини.
- 100 грамів цукру.
- 1-2 столові ложки меду.
- Гілочка м’яти.
- Гілочка смородини.
- Стручок червоного перцю.
Для початку у киплячу воду потрібно додати 200 грамів заморожених або сушених вишень. Далі — 200 грамів смородини та 100 грамів цукру. Після гілочку смородини і гілочку м’яти. Згодом додають гілочку вишні. Потім стручок червоного гіркого перцю, який тримають доти, доки не буде відчуватись гіркота на смак. До готового напою додають 1-2 столові ложки меду. Наостанок перець виймають, а сам напій п’ють охолодженим. Готується напій до 20 хвилин.
“Я дізналась про цей напій дуже давно. Років, мабуть, 20. Від старих жителів цього села. Побачила це на кладовищі в поминальні дні – Мироносні, коли люди приносять його на поминальний стіл”, — пояснює Антоніна Воробей.
Перші дві неділі після Великодня у Боромлі – це Проводи. Третя неділя – Мироносна.
“Побутує така думка, що померлі на Пасху, да, приходять додому – душі їхні приходять додому. І цей тиждень вони проводять якби поруч із живими, вони коло нас. А коли ми йдемо на Проводи, то тут і слово саме – Проводи, воно символізує, шо ми проводжаємо померлих. Тобто вони ще цілий рік будуть до Пасхи чекати, шо ми з ними знову зустрінемося. Оці поєднання солодкого, пряного і гіркуватого — наші думки про померлих. Сум наш за ними. Смак цього напою символічний”, — додає директорка Боромлянського сільського будинку культури Ольга Федотова.
“Варена” – це унікальний напій в Україні, зазначає директорка Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.
“Чули кілька розповідей про те, що люди які живуть в сусідніх селах Тростянецької громади, також його готують. Коли колектив центру проводив дослідження, допомагав нашим колегам з громади готувати картку, номінаційне досьє елементів НКС, то ми як раз і дізналися, що на кшталт такого немає зовсім в Україні. І це наша гордість, і це наша родзинка. До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України традиція приготування обрядового напою “Варена”, занесена саме в липні 2023 року. Це нещодавно, але ми говоримо про це з гордістю, тому що це плюс ще один елемент від незламної Сумщини”, — каже Євгенія Бистрицька.
Проводи у Сумах
У Сумах мешканці теж провідують родичів на кладовищі. Віктор Кулик прийшов на могилу своєї дружини на Баранівське кладовище.
“Прожили 48 років, чотири роки зустрічались. Принесли пасочки, яйця, печиво — все, що положено”, — каже чоловік.
Разом з ним на цвинтар прийшли і його рідні.
“Моя мама, тато, зятя – мама, тато, його сестричка і моя сестричка вже пішла на той світ. І дуже гарно, шо вони разом. Ми з сестрою зв’язківці, а батя наш із війни зв’язківець. Воно вже по роду так мабуть пішло. Їх дуже не хватає, дуже не хватає. Кожен день за них молишся, але тепер сім’я все менше, менше, і менше стає. Тут уже вся наша рідня. Дай Боже, шоб ті шо живі залишилися. А цим хай Господь прощає гріхи вільні і не вільні і дарує Царство Небесне”, — говорить Ольга Любива.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ