“Більше в погребі, ніж у хаті”: історія переселенців із Краснопілля
Ольга Євсєєва з родиною мешкала у прикордонному Краснопіллі. Три тижні тому, коли російські війська почали щоденно бомбардувати селище, родині довелося залишити домівку. Про життя під обстрілами та про допомогу від людей – далі у матеріалі Суспільного.
“Тут зустріли дуже добре. Я вчора й плакала – і з сільради приходять і сусіди приходять. Люди привітні такі”, – так розповідає про життя у Боромлі 70-річна переселенка Ольга Євсєєва.

Жінка каже: із Краснопілля з родиною виїжджали кілька разів і знову поверталися. Говорять, жили надією, що все стане на свої місця. Зміни були не на краще.
“Ну там не можна жити. Постійно стріляють, порозбивали все. У нас там і даху і вікон же ж немає. Ночами там спати неможливо. Ми саме в центрі живемо, будинок культури, магазини – все (армійці РФ – прим. ред.) перебили. Більше буваємо в погребі, чим у хаті”, – згадує жінка.

Пані Ольга додає: як і більшість сусідів, просто побоювалися кудись виїжджати, житло знайти було складно. Коли у Боромлі запропонували будинок, відважилися на переїзд.
“Я живу зі співмешканцем вже 22 роки. У мене чоловік помер. У нього своя хата, а в мене квартира, але хата його вже напівзруйнована, а про мою квартиру ще не знаю, ми думаємо завтра поїхати по речі, а що там залишилось, не знаю”, – пояснює пані Ольга.
Залишати своє помешкання було боляче, адже у рідному Краснопіллі залишилось майже все нажите впродовж життя, говорить пані Ольга. З господарства привезли з собою улюбленця песика Кльопу.

“Диван, шифанер та холодильник взяли. Ми не встигли багато забрати, бо обстріл почався. Винаймали ж машину і ми поїхали, нічого більше не могли взяти. Ну одягу трохи кинули і все. З Краснопілля, як виїжджали, все колотилось, а з Краснопілля виїхали, трохи легше”, – каже жінка.
На новому місці, говорить пані Ольга, пристосуватись допомагають і влада і односельці. Додає: душа болить за домівкою.

“Там і вода була і газ і ванна, а що ж, коли не можна, то треба ж їхати і шукати десь. На старості 70 років потрібно десь щось шукати і все кинути. Крильце зробити треба, пічку. Газу немає, вода далеко, там колодязь аж далеко. Прийшов сусід і пропонує допомогу – чи попиляти, чи інструмент який. Ну інструмент то дід забрав, а трактор, ми не знаємо, чи можемо забрати, чи не зможемо. Хоча б нам речі привезти”, – пояснює жінка.
Ольга Євсєєва говорить, щоб зберегти життя, наважилися на переїзд. Додає: замінити рідної оселі нічого не може, тож мріють повернутися до рідної домівки у Краснопілля.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ