Роменчанка 18 років відтворює автентичну українську садибу в Пустовітівці на Сумщині
Мешканка Ромен Наталія Хорошаєва вже майже два десятиліття відновлює старовинну хату в селі Пустовітівці, перетворивши її на українську садибу «Наталка». Тут зберігають вишиті рушники, старовинний посуд, обрядовий одяг та автентичну кухню Сумщини, а оглянути садибу може кожен охочий — за попереднім дзвінком.
Наталія Хорошаєва народилася в місті, родичів у селі не мала, однак завжди любила природу. Ідея власної садиби виникла у складний період її життя, коли одночасно виникли труднощі на роботі та в особистих стосунках.
«Я тоді визвала машину і кажу: вивезіть мене кудись за місто. Через дві години заберете», — розповідає жінка. За її словами, тоді ще не існувало сучасних таксі-служб, тож домовлятися доводилося особисто.
Гуляючи за містом, вона потрапила під дощ і зайшла в один із дворів, де побачила побілені сільські хати. Тоді й з’явилося бажання придбати щось подібне неподалік від Ромен. Вона попросила знайомих повідомити, якщо в Пустовітівці продаватиметься якась садиба.
Коли їй зателефонували, будинок, який вона побачила, був у аварійному стані: без вікон, зі зваленою стелею, а поки тривало оформлення документів, обвалився і коридор. На подвір’ї залишалися лише кукурудза та два занедбані дерева.
«Дівчата мої, коли приїхали допомогти мені, суботник зробили з подружками. Думаю, Боже, як я з цим справлюся», — згадує господиня.
Обираючи стиль майбутньої відбудови, вона орієнтувалася на спогад про запах сільської хати з долівкою, який залишився в неї з дитинства — власної родинної історії з побутом вона не має, оскільки її рідних свого часу вислали до херсонських степів під час розкуркулення, і більшість членів родини загинули там ще замолоду.
Садибу придбали 18 років тому, тоді ж розпочали відновлення. Друг господині допоміг знайти майстрів для ремонту та подарував кілька глиняних глечиків для декору в українському стилі. Пізніше в самій хаті знайшли рушники та вишиті картини — брудні й пошматовані, які, втім, вирішили не викидати.
«Раз воно в цій хаті було, це ж якісь люди старались. Все, що робили в цій хаті, — це їхня душа», — пояснює Наталія Хорошаєва. Знахідки випрасували, випрали та оформили в рамки — вони стали першими автентичними експонатами садиби.
Надалі відновлення велося з орієнтиром на максимальну автентичність — від дверей до одвірків. Пошуком старовинних речей займалися й друзі господині: хтось знаходив предмети в інтернеті, хтось — серед знайомих чи в селі.
Під час ремонту в будинку зберегли дерев’яні стіни та підлогу, а також стару піч, збудовану за унікальною технологією — одна конструкція обігріває всі три кімнати одразу. За словами господині, майстер, який оглядав піч, зазначив, що зараз таких фахівців уже не залишилося.
«Плиту нам, коли майстер приходив, каже: боже, які ви молодці, що ви лишили. Зараз я навіть не знаю, хто це таке зробить», — розповідає жінка.
Первісну хатину добудували верандою та критим навісом, де тепер зберігають етнографічні предмети. Сама реставрація будинку — зі збереженням стін і даху, який лише зміцнили, — тривала два роки, тоді як наповнення садиби триває й досі.
Окрім облаштування будинку, господиня збирає обрядовий український одяг — автентичні вишиванки та корсетки миргородського та слобожанського походження, які вдягає на храмові свята чи Різдво.
У самій хаті зберігаються рушники, самовари, старовинні чайники та заварники сумського фаянсового та коростенського виробництва, а також бедзвіни — старовинні ваги для зважування борошна та круп. Частину сучасного керамічного посуду для гостей господиня купувала в Зінькові та Опішні.
Серед експонатів — газети та журнали до- і післяреволюційного періоду, зокрема видання 1949 року з перекладом повного зібрання творів Пушкіна українською мовою. Є також платівки з виступами відомого черкаського народного хору під керівництвом Кириченка та скриня, орієнтовно XVIII століття, яку в родині називають козацькою казною — подібну, за словами Хорошаєвої, вона бачила в музеї Качанівки.
Наталія Хорошаєва зазначає, що колекціонування триватиме й надалі — можливо, з часом частина зібраних речей стане основою музею.
Візити гостей до садиби супроводжуються частуванням стравами місцевої кухні. Господиня наголошує, що готує виключно з продуктів, вирощених у Пустовітівці, — овочів, зелені, яєць, сала та молочних продуктів.
Фірмова страва садиби — пустовітівський борщ із додаванням сушених груші та чорносливу. Гостей також частують трав’яним чаєм із семи-восьми компонентів, від чебрецю до листя дикої груші, зібраних на навколишніх луках, а також паровими варениками з сиром і вишнею на сирному, а не дріжджовому тісті — на відміну від традиційних полтавських галушок.
Садиба входить до туристичного кластера «Посулля». Відвідувачі приїжджають за попередньою домовленістю — серед гостей були туристи з Естонії та США, зокрема двоє американських військових, які цікавилися українським побутом.
Господиня підкреслює, що садиба не є комерційним туристичним об’єктом і не приймає відвідувачів щодня — це радше можливість для зацікавлених ознайомитися з культурною спадщиною за запрошенням. Розвитку туризму в регіоні раніше заважав незадовільний стан доріг, хоча за останні роки ситуація з дорожнім сполученням покращилася.
Сама Хорошаєва в будинку поки не проживає постійно, приїжджаючи туди на вихідні.
Садиба розташована неподалік центру села Пустовітівки, поруч із річкою. У селі також є козацька колиска Калишевського, про історію якої господиня розповідає відвідувачам.
Відвідати садибу можна за попереднім телефонним дзвінком — приблизно за два дні до візиту, щоб узгодити час, коли господиня буде на місці. Контактний номер: 096-777-37-74.