Роменська громада провела в останню путь героя Валентина Савченка

Багатолюдна громада зустріла домовину «живим коридором» пошани. Окроплена гіркими сльозами, Алея Слави рясніла яскравими квітами. Попрощатися із Героєм прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, військовослужбовці, духовенство та небайдужі жителі. З великим болем і скорботою в серцях, схиливши голови, всі присутні вшанували пам’ять Воїна. Літію за упокій душі Героя відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Савченко Валентин Петрович народився 30 січня 1971 року в селі Перехрестівка Роменського району Сумської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Перехрестівській школі, де закінчив 10 класів. Після школи Валентин проходив строкову військову службу.

Повернувшись, створив сім’ю, разом із дружиною виховував дітей. Тривалий час працював у Роменській виправній колонії №56, а після виходу на пенсію — на заводі Кобзаренка.

Валентин Петрович був працьовитою, відповідальною та цілеспрямованою людиною. Понад усе цінував свою родину, любив життя, мав багато задумів і завжди був надійною опорою для найдорожчих людей.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, Валентин Савченко був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 31-й бригаді. Так розпочався його непростий бойовий шлях. Захисник виконував бойові завдання на Донецькому, Запорізькому, Херсонському, Сумському та Харківському напрямках. Серед бойових побратимів мав позивний «Сава».

У 2023 році під час оборони Авдіївки Валентин Петрович отримав поранення. Пройшовши лікування та відновлення, він знову повернувся до військової служби й продовжив боронити Україну.

За сумлінне виконання військового обов’язку та відданість службі Валентин Петрович був відзначений нагородою «За сумлінну державну службу».

Навіть у непростий воєнний час Валентин Петрович не переставав думати про майбутнє своєї родини. Скориставшись державною грантовою програмою, він відкрив власну справу, яка стала сімейною — до її ведення та розвитку долучилася вся родина. Він хотів працювати, розвивати розпочате, будувати плани та жити поруч із найдорожчими людьми.

У 2024 році Валентин Савченко перевівся до 162-ї окремої механізованої бригади, де продовжив службу та залишався у строю до останнього дня.

Валентин Петрович був не лише Воїном, а насамперед люблячим сім’янином. Особливою гордістю для нього був син, який також є військовослужбовцем і став на захист України. Батько й син разом боронили рідну землю, кожен на своєму місці.

Валентин Петрович дуже любив свою родину і саме в ній черпав сили. Для дружини був надійним чоловіком, для дітей — люблячим батьком, для онучки — турботливим дідусем. Він любив життя, хотів працювати, розвивати родинну справу, бачити, як росте онучка, радіти успіхам дітей. У нього були мрії та плани на майбутнє, які безжально обірвала війна.

22 вересня 2026 року, командир автомобільного відділення підвозу боєприпасів 162-ї окремої механізованої бригади, головний сержант Валентин Петрович Савченко загинув на Миколаївщині, отримавши поранення, несумісні з життям.

Воїну навіки 55 років…

У захисника залишилися мати, дружина, син, донька, сестра, онучка… Для рідних Валентин Петрович назавжди залишиться найдорожчою людиною, чия любов, турбота і життєва мудрість житимуть у їхніх серцях.