“Сніговий барс” із Сум про свій досвід та розвиток альпінізму
Щорічно 8 серпня у світі відзначають Міжнародний день альпінізму або День альпініста. Це свято об’єднує незламних, вольових та сильних духом людей.
Про альпіністські походи, сходження на гору, досягнення, нагороди та розвиток такого виду спорту в Сумах розповів Сергій Бублик – сумський альпініст, який подолав безліч вершин.
– Чим саме для Вас є альпінізм?
– Для мене — це спосіб життя, моя робота і відпочинок.
– Ви вважаєте, альпінізм найнебезпечнішим видом спорту?
– Я так не вважаю. Думаю, бейс-джампінг є найнебезпечнішим видом спорту. Якщо взяти статистику по альпінізму, то вона краще ніж в автомобілістів. Якщо взяти 1000 альпіністів і 1000 автомобілістів, то статистика з водіння автомобілів набагато гірша. Звичайно, є нюанси в альпінізмі, які не залежать від людей – це лавини, шторми.
– Скільки років займаєтеся цим видом спорту?
– Я почав займатися непрофесійно з 10 років, а виконував розряди з 14 років. У нашій країні офіційно дозволено займатися альпінізмом саме з 14 років. На даний момент, я займаюсь майже 25 років. Щороку виїжджаю в гори й проходжу різні маршрути.
– Чи довгий час Ви інструктор з альпінізму?
– Школу інструкторів я закінчив у 2010 році, також я закінчив університет імені А. С. Макаренка за спеціальністю «Олімпійський професійний спорт», а в дипломі написано, що я тренер з альпінізму. Офіційно – 9 років. Уже є друга інструкторська категорія з альпінізму.
– Яку найвищу точку Вам вдалося подолати?
– Це вершина Макалу, 5-та по висоті в світі (8463 м). Це був першопрохід південно-західної стіни вищої категорії без допомоги шерпів, без кисневих балонів, що в наш час велика рідкість. Це залишилося в історії. Не цікаво робити сходження, коли хтось робив це раніше. В альпінізмі цікаво зробити те, що не робив ніхто до тебе.
– У яких країнах Ви піднімалися у гори?
– Це в основному Євразія: Непал, Таджикистан, Казахстан, Киргизстан, Грузія, Кабардино-Балкарія. Також Європа: Франція, Італія. Є плани відвідати інші континенти.
– Які маєте нагороди та досягнення?
– Їх дуже багато. Найбільш значущі для мене й для будь-якого спортсмена: майстер спорту з альпінізму, майстер спорту міжнародного класу. Є ще у мене титул в альпінізмі “Сніговий барс” – це нагорода за сходження на всі 7-тисячники колишнього Радянського Союзу. На даний момент у світі таких людей налічують приблизно 700 осіб. Також є орден «Едельвейс» третього ступеня за заслуги в альпінізмі. Я є неодноразовим переможцем чемпіонатів України та СНД з альпінізму в різних класах, також ставав 3 рази володарем премії за краще сходження в Україні. Всі 3 сходження – це першопроходи, здійснені в Гімалаях.
– У чому полягає найбільша складність в сходженні на гору?
– Складно подолати себе і свою лінь. Кожен раз все складніше. Але найбільша складність – це спуск, тому що сили вже закінчуються і потрібно бути сконцентрованим і уважним до самого спуску на землю.
– Якою командою збираєтеся найчастіше в подорож?
– Це ті люди, з якими ходимо не один рік. Вони перевірені, і їм можна довіряти в будь-якій ситуації. Є команда, з якою я ходжу періодично на досить серйозні гори. Також працюю гідом. Там команда не принципова, тому що ти сам готуєш її і під їх сили підбираєш гору.
– Чи розвинені умови в нашому місті для такого виду спорту?
– Суми — це те місто, в якому немає ні, гір, ні умов. У нас для заняття цим видом спорту умови не розвинені. Це зазвичай фізична підготовка і скеледроми. Саме скеледроми стали дуже популярними в усьому світі. Це штучні скелі. Але в Сумах вони або куплені за наші кошти, або за сприяння випускників, яким не байдуже майбутнє альпінізму. Це парадокс. Суми – обласний центр, а нормального скеледрому ще немає, хоча по Україні вони є. У нашому місті один скеледром в парку імені І. М. Кожедуба на літній естраді, але на ньому неможливо займатися в кінці осені, взимку, на початку весни. А це саме той період, це потрібно, тому що влітку всі вже виїжджають в гори. А другий скеледром знаходиться в Палаці дітей та юнацтва. Це невисокий зал, що був побудований на особисті кошти тих, хто займається альпінізмом і на спонсорську підтримку. Місцева влада збиралася побудувати скеледром, але його досі немає. Хочу сказати, що в нашому місті є сильні тренери. Чотири «сніжних барсів», майстри спорту міжнародного класу, які передають свій досвід, але давати його, не маючи бази, дуже складно.
– Чи багато людей в Сумах займаються альпінізмом?
– Спортивним альпінізмом займаються небагато людей, приблизно 350 осіб. А любителів дуже багато, які їздять в гори. Це комерційний альпінізм. Люди платять гроші і піднімаються на вершини, що їм цікаві. Але це два різних поняття, які зараз всі плутають: комерційний і спортивний альпінізм. З моєї точки зору, в комерційному губляться всі корені альпінізму — це першопрохід, подолання себе, відкриття нових гірських районів, сходження на нові вершини. Комерційний альпінізм – це робота гідів, коли навчають сходженню на конкретну гору. Зараз дуже популярним є похід на Еверест. Без альпіністської підготовки, але маючи фізичну форму за 2 місяці можна піднятися на гору. Все зроблено за людей, потрібно тільки пересувати ногами.
– Скільки клубів з навчання альпінізму є в нашому місті?
– Є 2 клуби – це альпіністський клуб «Суми». Там займаються з 18 років. І є клуб «Аболаковець». Там займаються з дітьми. До приходу в дорослий клуб, діти мають технічний досвід роботи з мотузками, скельну і снігову підготовки. Це єдиний клуб в Україні, який займається дитячим альпінізмом. Я починав вчиться саме в цьому клубі і зараз тут працюю.