На Шосткинщине успешно продолжают традиции пчеловодства. В том, что они имеют глубокие корни, нет никаких сомнений. Недавно в заброшенном доме в Собиче был найден улей, которому как минимум 300 лет. Сейчас этот артефакт, благодаря профессионализму сотрудников Шосткинского лесхоза, не только восстановлен, но и успешно функционирует.

«Прапрадед» современных ульев справляется со своими «обязанности» не хуже современных собратьев: в нем с удовольствием поселились пчелы, и уже отложили вкусный мед.

– Вулик унікальний, адже він дійшов до нас ще з тих часів, коли бортництво, це коли мед збирали безпосередньо на деревах, де були розташовані бджолині гнізда, поступилось місцем домашньому бджолярству. Бджіл стали тримати у дуплянках – круглих колодах, з яких тим чи іншим чином вибирали середину, вимащували воском, пахучими травами, аби приманити комах-трудівниць. Це і були перші вулики, які розміщували на деревах, згодом їх стали встановлювати у власних садибах. Один з них дійшов до нашого часу. Ми його облаштували з середини, зробили дно, потолочину, кришку і заселили рій. Певний час він знаходився у нас у центральній садибі, а тепер прикрашає одну з пасік району, – рассказывает главный лесничий ГП «Шосткинское лесное хозяйство» Петр Балабон, который посвятил пчеловодству четверть века.

У наших предков, особенно состоятельных, были огромные пасеки, состоящие из нескольких сотен, а то и тысяч колод. Такое количество объяснялось просто – мед забирался полностью, а пчелы уничтожались, поэтому для беспрерывного производства и требовалось большое количество ульев. На то время мед, воск были не просто ценными продуктами, а и ходовой «валютой».

– Прорив у бджолярстві зробив наш земляк, уродженець Конотопщини Петро Прокопович. Рамковий вулик – це його винахід. Саме він довів, що для того, аби збирати мед, вбивати бджіл не потрібно. За власний кошт він створив школу бджолярства і навчав селян азам поводження з бджолами. Рамковими вуликами пасічники користуються до цього часу, тобто вже більше 200 років, – рассказывает Петр Балабон.

В советские времена пасеки были обязательным атрибутом любого колхоза, а также лесничества.

– У нашому районі у 1978 році було організоване міжгосподарське підприємство по лісоводсву і бджільництву, це теперішній «Агроліс». Були дуже великі пасіки, виготовлявся і реалізовувався мед, вулики… Варто відзначити, що і зараз на Шосткинщині є хороша база для бджільництва, в нас є великі пасіки, які заготовляють мед промисловим способом. Хоча і сіється зараз багато технічних культур: ріпак, соняшник, та вони дають мед. У нас дуже гарні меди – це весняні – з різнотрав’я, липові, акацієві, гречані…, – говорит главный лесничий.

Чтобы наверняка узнать о качестве меда, опытный пасечник советует обращаться в лабораторию или же приобретать мед у проверенных, хорошо знакомых пчеловодов.

Можно, если позволяют условия, и нет аллергии на пчелиные укусы, завести и собственную пасеку.

– Почніть з одного-двох вуликів. Цього буде достатньо для звичайної сім’ї. Якщо ж справа піде непогано, в майбутньому ви зможете розширити свою пасіку. Але не спішіть і не хапайтесь за все відразу, краще поступово неспішно вивчити всі нюанси бджільництва. Рій можна зловити, або ж придбати, – рассказывает Петр Балабон.

По словам специалиста, работа на пасеке успокаивает, расслабляет. К пчелам нельзя приходить с плохим настроением, они это моментально учуют и тут же примутся за укрощение нервного хозяина – искусают по полной.

– З бджолами дуже цікаво працювати. Вони як люди: з різним настроєм, характером. Бувають дуже злі бджолині сім’ї, а бувають навпаки лагідні та спокійні, – отмечает главный лесничий.

Научиться премудростям пчеловодства, по его словам, при наличии Интернета не сложно. Главное – желание и терпение, за которые пчелы вознаградят сторицей. И не только медом, но и здоровьем, ведь по статистике пасечники живут гораздо дольше чем люди, не имеющие отношения к пчелам.

Источник: shostka.info

Поділитися в соціальних мережах