Сумський транспорт у режимі “терпіння та людяність”: п’яний військовий, спокійний водій і герої серед пасажирів
Сумський активіст Михайло Курочкін поділився сьогодні історією, яка змушує посміхатися і водночас задуматися про терплячість у громадському транспорті.
Маршрутка №12: урок терпіння
«Зазвичай негативні моменти помічаєш швидше, ніж позитивні, але й історії добра у сумському транспорті є», — починає Михайло.
Історія почалася у маршрутці №12 (модель «Сумчанин»). До салону зайшов, швидше за все, військовий. «Чому “швидше за все”? Бо він був у піксельних штанах, берцях, із характерною стрижкою (чубом), тому припустив, що це військовий. Але він був, м’яко кажучи, у нетверезому стані. Тобто йому ще 50 грамів — і він би не встав взагалі».
Весь шлях від ЦР до залізничного вокзалу він постійно перепитував водія: «Ну що, коли вокзал? Встигаємо?». Водій спокійно відповідав йому, також на весь салон, кількість зупинок, що залишилися, і навіть приблизний час у хвилинах, через який доїдемо до вокзалу. «Так було разів 5–6, не менше», — уточнює активіст.
Пасажир був дуже неспокійний. Коли водій попросив показати посвідчення УБД, він голосно й агресивно відповів: «Рот закрий». Потім ще намагався розмовляти з пасажирами, казав: «Ляшка на вас немає, скотиняки». І всі люди, включно з водієм, дуже лояльно та спокійно реагували.
«Навіть коли цьому пасажиру раптом спало на думку пройти від одного краю салону до іншого, і він упав на жінку (на вигляд років 35), схопився за її голову, щоб утриматися, потім випадково вдарив її в лоб ліктем — усі відкрили роти, не знаючи, що робити. Мертва тиша була в салоні. А вона на нього так подивилася, що той одразу став вибачатися і щось шепнув їй на вухо. І тут сталося те, що мені було незрозуміло — жінка розпливлася в посмішці, і було видно, що вона на нього взагалі не злиться», — ділиться Михайло.
Фінал маршрутки
Коли маршрутка доїхала до вокзалу, пасажир почав шукати свої речі. «У цей момент дуже багато людей зайшло до салону, і всі мовчки й терпляче чекали, доки він їх знайде. Але річ у тому, що на ЦР він сів без них. Скоріше за все, там їх і забув. І водію довелося також спокійно переконувати його, що він був без речей в автобусі. Пасажир вийшов, і в салоні ще довго була тиша», — описує активіст.
Михайло підкреслює: «Військові теж люди й мають свої слабкості. І їх можна засуджувати, стверджуючи: “Пити треба менше”. Я знаю людей, які не пили до 2022 року. Потрапили, пережили, побачили… і, приходячи у відпустку, взагалі не просихають. На службі навряд чи п’ють — інакше не вижили б стільки там. І таких багато. Тому коли бачите людину п’яну, яка, швидше за все, військова — не засуджуйте. Говоріть спокійно, не голосно, не вчіть її життю. Я був щиро здивований ставленням водія та пасажирів. Було відчуття, що всі вони пройшли якийсь курс психологічної підготовки для подібних ситуацій».
Тролейбус: простота і людяність
«Тут історія простіша, але чесно — сподобалося ставлення водія. Адже сьогодні, в принципі, подібне трапляється нечасто, і треба цінувати те добре, що ще залишилося в людях», — продовжує активіст.
Пенсіонер заходить до тролейбуса. «Чоловіче, який щойно зайшов у салон, у вас щось випало з кишені. Подивіться, можливо, це вам треба», — чуємо жіночий голос. Пенсіонер перевіряє кишені, знаходить смартфон, картки і посвідчення. «На його місці я б узагалі пішов до водія дякувати, розсипаючись словами. Але він просто крикнув: “Дуже дякую!” — але і це вже непогано», — додає Михайло.
У будь-якій ситуації треба намагатися залишатися людиною.
А яка Ваша думка щодо цих історій від Михайла Курочкіна?
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ