Сім’я Ярини Карабути з прикордонного села Білокопитове Глухівської громади змушена була залишити рідні стіни, рятуючись від ворожих обстрілів та систематичних заходів диверсантів. Нині від їхньої домівки залишилось згарище. Та навіть якби будинок був цілим, знаходитись там не безпечно.

Історія родини пані Наталії з чоловіком розпочалася у Глухові – тут познайомилися, тут закохалися, а згодом – одружилися. Перший час молодята жити з батьками чоловіка. Коли ж у пари з`явився син, то твердо вирішили придбати власне житло. Знайшли садибу у Білокопитовому, збирали по крихтам, щоб купити її. Всі зароблені кошти вкладали в своє родове гніздо. Наталія говорить, що не дозволяли собі нічого зайвого, жили за принципом аскетів, якось “перебиваючись”. 9 років спільного життя пройшли там. За цей час родина добре облаштувала оселю – стару дерев`яну хату було не впізнати – зробили ремонт, добудували ще квадратні метри для більшого простіру та комфорту. Жили та працювали, виховували малого. Мріяли про краще життя, бо здавалася все ще попереду.

Сталось так, що потрібно було рятуватись з власного дому. А потім вони дізналися, що їхня домівка зруйнована

Наталія говорить, що була би тільки рада залишатись вдома. Вони і знаходились там доти, скільки дозволяла безпекова ситуація. Втім, розташування будинку навпроти лісу, з якого систематично заходять групи дрг-ників, не вселяло позитивної картини. Жили лише надіями, що все налагодиться. Коли ж зрозуміли, що військова обстановка не покращується, вирішили виїхати, сподіваючись на повернення.

Зібрали найнеобхідніше – документи й деякі речі, а будинок з нажитим майном зачинили до кращих часів.

Про те, що дім палає через влучання ворожого дрону дізнались у четвер, 1 травня. Жахливу новину свекрусі Наталії повідомив сусід, який бачив на власні очі, як усе відбувалося – дрон підлетів до вікна і скинув снаряд із горючою сумішшю. Після цього здійнялалася пожежа. Через поривистий вітер вогонь досить швидко розповсюджувався, поглинаючи все на своєму шляху. Наталія, коли дізналась, що домівка перетворюється в руїни, машинально зателефонувала в ДСНС. Там їй сказали, що рятувальників на місце ніхто не викликав, мотивуючи загрозою для життя вогнеборців.

Між тим, небайдужі до чужого горя селяни, самотужки почали відбивати від вогню хату. Попри всі можливі ризики, титанічні зусилля й милосердя, врятувати будинок так і не вдалося.

Наташа журиться, згадує тепло і затишок рідної оселі, сумує за своєю домівкою. Але в той же час рада, бо живі і вчасно звідтіль виїхали.

Повертатись немає куди

Село Білокопитове розташоване за кілометр від ворожого кордону. Отаннім часом ворожі обстріли почастішали, найбільша загроза від FPV-дронів. Проте староста села говорить, що нині там залишається жити 82 людини.

Співрозмовниця ділиться, що не знає, коли повернеться в село. Та й чи повернеться взагалі, також питання, адже рідну домівку знищено вщент. До того ж безпекова ситуація дуже напружена. Тож, куди повертатись із дитиною, як навчатись в таких умовах, де працювати?! Отже доводиться керуватись реаліями й сподіватись на краще. Хоча і з цим оптимізму не так вже й багато, адже за знищений будинок вони наврядчи отримають компенсацію від держави, бо з документами є певні нюанси.

Хто бажає і у кого є можливість допомогти молодій родині, залишаємо реквізити Наталії, ПриватБанк:

5168745627873059