Соцпрацівники їздять по районах і роздають наркоманам шприци

Два рази на тиждень мобільна амбулаторія громадської організації “Клуб “Шанс” виїжджає в рейс до районних центрів Сумщини. Соціальні працівники спілкуються з наркозалежними, роздають шприци, презервативи, лубриканти, спиртові серветки. Проводять тестування клієнтів на ВІЛ та розповідають, як уникнути захворювання.

Три історії з мобільної амбулаторії: як допомагають наркозалежним на Сумщині

На передньому сидінні біля водія соціальний працівник Іра кутається в домашній плед. На вулиці ще не розвиднілося, а нічна температура продовжує триматися нижче нуля. Іра говорить, що в рейс важливо виїхати о шостій ранку, о восьмій вже почнуть збиратися клієнти. О 8:05, якщо амбулаторія запізниться, розпочнуться перші дзвінки типу “Іра, ви де? Мені ще додому вертатися, малу в дитсадок вести”.

Три історії з мобільної амбулаторії

“Бувало таке, що грошей на “машини” (ред. прим. – шприци) не міг знайти. Колотися старими, або чужими не хотілося. А тут видають нові. Плюс можна протестуватися на ВІЛ, набрати літератури”.

Іванові близько 50 років, до мобільної амбулаторії він приходить уже понад два роки. Говорить, доступ до чистих шприців – не основна допомога від соціальних працівників. Значно важливіше – супровід і підтримка.

“У мене була підозра на туберкульоз. З високою температурою потрапив до лікарні. Медпрацівники мені нічого не казали, просто водили з кабінету до кабінету. Я подзвонив соціальному працівнику, вона почала мені допомагати: проконсультувала, подзвонила до лікаря, тоді вони почали шевелитися. Зараз все нормально, діагноз не підтвердився, приймаю медикаменти”

Іван говорить, три роки тому вперше прийти та відкритися чужим людям було не страшно. Допомогло “сарафанне радіо” – протестуватися в мобільній амбулаторії вирішили знайомі, які також вживали наркотики. “У своєму житті ми пройшли через все. Ми вже нічого не боїмося”.

За Іваном збирається черга.

 – Здрастє.

– Забор покрастє.

Сміються, тупцюють на місці та чекають, доки водій відкриє автоматичні двері автобуса. Заходять по одному. У середині мобільна амбулаторія схожа на маленький медичний кабінет – столик, чотири сидіння – для соціального працівника та клієнтів, шафи з роздатковими матеріалами. Іра машинально відкриває ящик, дістає шприци, відриває близько 20 різних, кладе до пакету клієнта. Запитує, чи треба презервативи та лубриканти. З боку це виглядає як добре налагоджений механізм, майже конвеєр.

Паралельно клієнти перекидаються між собою парою слів. Теми коливаються від особистого життя та роботи до хвороб, душевних переживань і конфліктів з поліцією.

До мобільної амбулаторії заходить Ігор. Він один із перших клієнтів громадської організації “Клуб “Шанс” у райцентрі.

“Розумієш, використаним “баяном” (ред. прим. – шприц) я користуватися вже не буду. А хто їх зараз купує, та й де тих грошей набратися? Ну, ти й сама знаєш”

Ігор говорить, потреба в інструменті є завжди. Шприців інколи навіть не вистачає. Згадує, що налоксон, який Іра видала йому минулого разу, дуже знадобився.

“Ми тут відкачували одного. Він посинів і бахнувся відразу. Добре, що в кишені був препарат. Врятував мені знайомого”.

Налоксон – це універсальний засіб від передозування. За допомогою нього реанімувати людину, яка перевищила дозу, стає легше. Представники громадської організації “Клуб “Шанс” цього року закупили налоксон уперше. Його доставили у рамках Програми профілактики серед споживачів ін’єкційних наркотиків, яка фінансується за кошти МБФ «Альянс громадського здоров’я».

За два роки до соціальних працівників Ігор дуже звик, “якщо голова болить, чи депресія, то поговорив і легшає”.

“А літератури немає? Я б щось почитав. Не хватає піщі для ума, так сказать”.

Література – це окрема тема амбулаторії. Її просять на рівні зі шприцами та голками. У журналах, які привозять для наркозалежних пишуть про ризики інфекцій ВІЛ та гепатитів, розповідають історії одужання та реабілітацію після вживання наркотиків.

Близько дев’ятої ранку потік клієнтів затихає. Якщо о восьмій під автобусом амбулаторії ціла тусовка, то з дев’ятої до десятої стає спокійніше.

Худий, високий, трохи метушливий хлопець у спортивному костюмі, теплій жилетці та кросівках заходить в амбулаторію. Кліпає великими наївними, майже дитячими, очима.

“Я ніде не працюю, а шприци дорогі. Якщо щоденно купувати все самому, то це нереально. Просити в родичів або красти я не хочу. Та і справа не лише в грошах. Вночі аптеки закриті, інструмент ніде не купиш. А так вони завжди під рукою”.

Він говорить, що зараз ніхто не користується одним шприцем, а повторно брати старий також не дуже корисно. Тому щоразу потрібно нові. На серветки та презервативи взагалі мало хто знаходить гроші.

Коли всі виходять, я ловлю в Іриному погляді ледь відчутний сум. Питаю, чи звикає вона до клієнтів, чи починає когось жаліти, чи стає друзями, чи намагається приділити більше часу?

Вона відмахується та віджартовується. Говорить, що “робота залишається на роботі”, хоча телефон може розриватися і до глибокої ночі.

14 років допомоги

Іра працює з соціально-незахищеними верствами населення майже 14 років. На три роки брала перерву. Говорить, вигоріла. Проте, потім все одно повернулася.

“Дуже складно тримати кожного клієнта в голові. На початку так і було. Але це дуже важко морально. Надзвичайно. На роботі я викладаюся на 100%, намагаюся почути і зрозуміти кожного, розібратися в їх проблемі, допомогти. Але треба мати якусь власну “броню”. Інакше не справишся”.

Іра бачить, що за два роки деякі клієнти амбулаторії відчутно змінилися. Багато хто вирішив перестати вживати, став на замісну підтримуючу терапію, почав споживати свідомо, убезпечуючи себе та оточуючих від розповсюдження захворювань.

“Клієнтам амбулаторії від 18 до 60 років. Це зовсім різні люди, але до кожного треба свій підхід. Часто доводиться підлаштовуватися під їх настрій і модель поведінки. Все дуже індивідуально”.

Загалом, за словами Іри, проблема ВІЛ і гепатитів вже давно вийшла за межі соціально-незахищених груп. Це стосується всього світу, а не лише споживачів наркотиків. Тому важливо, щоб клієнти прийшли в амбулаторію, щоб вони знали про можливість стати на замісну терапію, розпочати лікування та пройти шлях соціалізації.

***

Цього року мобільна амбулаторія СОГО “Клуб “Шанс” виїхала на рейс з роздатковим матеріалом від Альянсу громадського здоров’я. Його доставили для реалізації напрямку профілактики розповсюдження ВІЛ серед ключових груп населення в рамках пілотування моделі фінансування комплексних послуг в сфері протидії ТБ та ВІЛ на етапі переходу від донорського до бюджетного

* Усі імена клієнтів амбулаторії змінені автором з етичних міркувань.

Джерело: tribuna.sumy.ua