У День захисника України знайомимо вас з жінками-військовими 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, які стали на захист України від військової агресії РФ.

Кожна з них пішла на фронт, бо відчула, що має боронити рідну землю. Захисниці розповіли, як святкуватимуть свій день, поділилися яскравими спогадами зі служби та привітали конотопців.

Наталія Борисовська

Старший сержант. На фронті — з 9 серпня 2014 по 6 квітня 2016 без ротацій, з 28 листопада 2018 по 3 квітня 2019, з 6 жовтня й дотепер.

— День української армії святкую, як й інші свята — на передовій, починаючи ранок з гімну України й вдячності Богові, що живі.

Якщо чесно, я майже ніколи не ділюся спогадами з війни. Через специфіку роботи. Адже в минулому — командир відділення розвідки. Ну, можливо, лише моє весілля на самому нулі, за півтора місяця до «Дебальцевського котла». Сукню тоді мені хлопці пошили з плащ-наметів, а сєпари привітали САУшками та першою контузією.

Конотопцям хочу побажати сили та віри. Головне — не опускати руки, та вірити в перемогу до кінця. Адже все буде Україна 💙💛.

Надія Семеніхіна

Молодший лейтенант, помічник начальника зв’язку. В збройних силах України з 2016 року. З 2014 до 2016 займалася волонтерською діяльністю. На фронті — з 2016 року, з кожною ротацією бригади.

— В ЗСУ вирішила піти бо відчула всім серцем, що моя допомога потрібна на фронті не волонтером, а вже бойовою одиницею.

Майже кожен свій день народження святкую або на фронті, або на станціях погрузки при черговій ротації. Найпозитивніше це було у 18-му році. Тоді на залізничній станції в Рубіжному місцевому магазинові побратими допомогли зробити чи не річний план з продажу цукерок в коробках. Подруга пішла далі — дістала десь мильні бульбашки. І уявіть картину: скрізь грязюка, земля подовбана гусянкою, а над нею літають різнокольорові мильні кульки!

У нас будь-який день схожий на попередній і на наступний — служба, служба і ще раз служба. В умовах війни святкувати не дуже виходить. Єдине, що на серці теплиться від привітань, тоді розумієш, що не дарма ми тут.

Валерія Пальчинська

Старший солдат, зв’язківець. З 2015 року по кінець 2016 року — волонтер. В Збройних Силах з початку 2017 року. В АТО/ООС трохи менш як рік в 17-18 році, з початку жовтня й донині.

— Коли зрозуміла, що моя особиста волонтерська діяльність себе вичерпала через більш-менш нормальне забезпечення армії, лишатись осторонь вже не можна було. Коли коло спілкування формується з військових та волонтерів, починаєш губити спільну мову з цивільними. Вони мріють про новий айфон, а я гризу собі мозок, бо побратим третю добу не виходить на зв’язок.

На війні часто сниться домівка. Штовхаєш двері, кидаєш важкий рюкзак біля входу, а назустріч біжить малеча. Вона сумує, чекає й кожного разу просить приїхати швидше. Для неї я у відрядженні, захищаю країну. Для мене вона — весь світ. Те єдине, заради чого це все. Стимул не опускати руки й працювати далі, зціпивши зуби, як би важко і боляче не було. Щоб не бачила ніколи того, що бачили діти тут. Щоб навіть не здогадалася, що бачили ми. І коли особливо накриває, її «мам, лови цьом!» — як ковток повітря після занурення під воду.

Цьогорічний День захисника України я святкую в наряді, адже роботу робити треба постійно. Конотопцям бажаю в першу чергу бути людянішими. Відкопати в глибинах душі частинку теплоти й добра, витягти її назовні та змінити своє життя, а разом — країну. Просто будьте Людьми, а про мирне небо ми подбаємо.

Світлана Мірзаєва

Молодший сержант, заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення. В АТО/ООС з 2016 року й дотепер.

— В ЗСУ пішла, щоб захистити свого сина. Щоб він не знав, що таке війна. Захистити та врятувати особовий склад, прийшовши на службу медиком. При виконанні завдання у 2018 році закохалася. Навіть подумати не могла, що саме Сашко стане тим єдиним, без кого ні я, ні дитина не уявлятимемо свого життя. Що він стане гідним чоловіком та батьком.

Найприємніша згадка — як хлопці з підрозділу, не дивлячись ні на що, в зоні виконання завдань о шостій ранку вітали з днем народження. Але найбільше та найчастіше думаю про те, що вдома чекає сім’я. Сумую дуже.

Конотопцям хочу побажати мирного неба над головою, адже в наш час це найголовніше. Ми ж 14 жовтня привітаємо особовий склад бригади — вручимо відзнаки, грамоти.

konotop.city

Поділитися в соціальних мережах