Сумчанин створив лежачий велосипед
Інженер та викладач Ігор Мироненко після демобілізації втілює в життя давню мрію про власну справу та винаходи.
Щойно скінчиться черговий карантин та локдаун, у Сумському палаці дітей та юнацтва можна буде побачити незвичайний виріб Ігоря МИРОНЕНКА – лежачий велосипед. Конструкція зараз розташована у майстерні, де Ігор навчає 3Д-моделюванню вихованців Палацу. Для споглядачів це просто черговий винахід, а для Ігоря – філософія його життя: займатися тим, про що мріяв і що надихає.
Лежу та кручу педалі
Ігор є співзасновником проєкту «Бобри», який з’явився у 2017-2018 роках. Фактично ідея почалася з роботи в гаражі Ігоревого товариша – Олексія ЛОМОНОСА, який знається на виробах з дерева. Вони разом навчалися в машинобудівному коледжі, а тепер компаньйони. Олександр ШКІРНА – це ще один партнер Ігоря у «Бобрах».
А народилась ідея Ігоря втілювати власні інженерні проєкти в життя з першого лежачого велосипеда. «Я працював над розробкою цього велосипеда ще до мобілізації, а в 2015 році закінчив. Велосипед цей невеликий, за вагою він як звичайний, його можна тримати у квартирі», – розповідає Ігор.
Якийсь час він розробляв та виготовляв іграшки. Але розробка лежачих велосипедів – це те, чим би він хотів займатися і подалі. Зараз працює над ще однією такою моделлю – виготовляє її на замовлення. «Новий лежачий велосипед на 50% вже готовий. І потім цю модель я хочу популяризувати в Україні», – ділиться винахідник.
Ігор Мироненко не єдиний такий майстер в країні. У Черкасах працює майстер Олексій ГАНШИН, який виготовляє веломобілі. У себе вдома він влаштовує зїзди винахідників, до яких приєднується і Ігор.
Переосмислив життя
Взятися за те, що можна було б назвати справою життя, Ігор вирішив після демобілізації у 2015 році. На запитання, чому пішов у вільне плавання, відповідає так: переосмислив життя. Після служби за мобілізацією він повернувся на своє колишнє робоче місце інженером, десь з пів року там пропрацював. Але далі не зміг – хотілося працювати на себе. «Ми зібралися із друзями, збудували перший верстат. Навіть обладнання, на якому ми працюємо, виготовлене нами власноруч. Перші вироби продавали на ОЛХ. Це були перші спроби втілення задумки не просто виготовляти щось руками, а започаткувати процес – від створення макету в комп’ютерній програмі до виготовлення виробу на верстаті», – розповідає Ігор.
Тож він і зайнявся власною справою. «Бобри» – це була ідея єдиного відкритого простору, FabLab. Таке собі місце, де є верстат, а всі охочі можуть прийти, заплатити орендну плату й самостійно попрацювати. Але карантин додав своїх коректив: зараз у майстерні працюють тільки майстри, професіонали.
«Ми планували три напрямки: майстерня з виготовлення виробів із дерева та інших матеріалів, навчання та консультації щодо адитивних технологій, тобто 3Д-друк», – розповідає Ігор.
«Після карантину до нашої відкритої майстерні зможуть приходити батьки з дітьми – скажімо, щоб виготовити годівничку для пташок чи іграшку», – обіцяє Ігор Мироненко.
Частина програми з навчання зараз знайшла втілена у роботі з дітьми в Сумському Палаці дітей та юнацтва (ПДЮ). Там Ігор веде заняття у Школі архітектури та дизайну – веде гурток з 3Д-моделювання. Три роки тому було започатковано гурток з робототехніки, концепція якого дуже підходить під «Бобрів».
Зараз через карантинні обмеження всі учасники проєкту працюють локально – віддалено. Але, як запевнив Ігор, після зняття карантинних обмежень планують все запустити так, як було задумано на початку, – один простір, де всі разом працюють.
Сьогодні в арсеналі «Бобрів» – рука-маніпулятор для теплиці, яку було виготовлено для однієї київської компанії. Долучається і донька Ігоря. Їй 15 років, вона малює, захоплюється графічним дизайном. Окрім цього ще й грає на фортепіано.
Всіляко підтримує Ігоря і його дружина, викладач історії мистецтва. «Вона в мене молодець, мій помічник. Фотографує наші поробки, викладає їх в інтернет», – розповідає Ігор.
Найкраща адаптація – строювати щось власними руками
«Коли ти перебуваєш там, де літають кулі над головою, ти все переосмислюєш. Наше юнацьке враження про те, що життя довге, що все омріяне тобою встигнеш зробити, – це хибне враження. Раптово я зрозумів, що життя може раптово завершитися просто зараз і просто тут. Я спитав тоді самого себе: а що хочу, щоб залишилося після мене? Ймовірно, це дещо пафосно зараз звучить, але такі думки в мене тоді були. І я зрозумів, що, попри те що люблю інженерну справу, я займаюся не зовсім тим, чим би хотів займатися. У «Бобрах» я маю те, про що мріяв, – я спостерігаю за ідеєю від задуму до втілення у виріб. І це мене надихає», – ділиться Ігор.
Тож він радить хлопцям, чоловікам, які повертаються з війська до мирного життя, критично мислити і реалістично оцінювати життя. «Хто такий воїн? Так, це захисник, його обов’язок – захищати. Але насправді його основна спеціальність – руйнувати. Тож треба компенсувати руйнацію створенням чогось, і це компенсуватиме, вирівнюватиме психологічний стан.І коли ти починаєш створювати щось власними руками, то це найкращий варіант успішно пройти через період адаптації після війни. Тож я бажаю хлопцям, які повертаються з війська додому, знайти себе у якійсь креативній сфері», – радить Ігор Мироненко.