Як і у будь-які «смутні часи», під час революційних подій 1917-1921 років територію всієї країни накрила хвиля злочинності, хоча перший її наплив відбувся ще після початку Першої світової війни. Наприклад, у 1914-1915 роках серед злочинців Одеси великого поширення набули листи, в яких шантажисти під загрозою смерті або тортур вимагали у підприємців, а інколи і у простих жителів, значні суми грошей.

Інформація про події Лютневої революції 1917 р., що відбувалися у великих містах тодішньої Російської імперії, надходила на Глухівщину повільно, з великим запізненням. Як писали більшовицькі газети 10 років потому, «Глухів був досить реакційним містом. Пролетаріату він не мав, бо не був промисловим центром. Населення його складалось із дворян, купців, міщан, дрібних ремісників, і тільки на околицях міста жили хлібороби-селяни, які ніякого впливу на побут і життя не мали. Революція на цих людей звалилася, як сніг на голову… І коли б солдатська маса, що перебувала тоді у місті, не марширувала містом із музикою та червоними прапорами, ніхто б і не повірив, що революція – факт, який уже відбувся».

Але місцевий криміналітет не дрімав, що підтверджується випадковою знахідкою незвичайного листа, виявленого в дуплі старого дерева у селищі Шалигиному Глухівського району. На нього могли взагалі не звернути увагу, оскільки виглядав як простий зім’ятий клаптик паперу. Але поряд було знайдено кілька набоїв від японської гвинтівки «Арісака» з датою їх виготовлення (1917 р.) Можливо, наявність зброї і навела на думку чоловіка, який знайшов «скарб», що поряд із набоями може бути невипадковий папірець. Розгорнувши його, він дійсно побачив якісь написи, зроблені чорнилом незвичного рудого кольору. Оскільки прочитати листа не вдалося, чоловік вирішив звернутися за допомогою до спеціалістів. Таким чином записка шалигинського «Япончика» потрапила до рук співробітників Національного заповідника «Глухів».

Після копіткої обробки знахідки, текст, хоча і з невеликими втратами, все-таки вдалося «реанімувати». Наводимо дослівно зміст записки: «Предл. Господину Копылову нас.. Контребуции. Господин Копылов побожии милости должен представить 3 тисячи денег на указанное место к Бубнову ветряку. Там стоит верба и Вы должны положить их внизу вербы в корень где прогнивши. За неисполнение этого будете строжайшим законом наказаны. Дается Вам сроку 24 часа, значит дожны деньги быть на месте. 6-го ноября 1918 года. По представле. будете жить свободны. Прошу .линно.» Внизу стояв нерозбірливий підпис.

Ось така цікава сторінка з історії глухівського рекету. Чи сплатив Копилов запропоновану суму – залишається невідомим.

До речі, тема подібних листів стала настільки популярною, що навіть потрапила до модних на той час видань і на сторінки відомих літературних творів. Імена начебто насправді існуючих літературних героїв-нальотчиків або шантажистів-рекетирів, що писали свої «інтелектуальні послання», на довгі роки стають мегапопулярними у радянській літературі, наприклад, той же Беня Крик, літературний герой Ісаака Бабеля, прототипом якого, як вважають, був славнозвісний одеський кримінальний авторитет Мішка Япончик (Моісей Вольфович Вінницький). Бабель також вдавався до опису використання Бенею епістолярного жанру кримінального спрямування.

Юрій Коваленко, завідувач науково-дослідного відділу НЗ «Глухів», nedelya.info

Поділитися в соціальних мережах