На вулицю Партизан Глухівщини, 49 журналісти завітали минулої середи. У дворі ходив 80-літній Іван Каширін, спілкуватись з ним важко, бо дідусь погано чує. Це був його будинок, але зараз живе у родичів, а сюди приходить щодня провідувати хворого сина-інваліда. 50-річний Олександр майже не ходить, крім ряду різних загальних захворювань, у нього ще й туберкульоз (говорить, дало про себе знати перебування на зоні).

Сказати, що будинок знаходиться в поганому стані, – не сказати нічого. Це якийсь фільм жахів: усередині до сих пір обгорілі після пожежі стіни, стеля, нема підлоги. У хаті вже попроростали дерева, там мокро, скрізь купи землі. Пожежа трапилась років 12 тому, спершу діри були меншими, але з роками дах провалився повністю. Старий господар каже, що після пожежі в них не було коштів полагодити домівку, а сьогодні нема не тільки грошей, але й сил. Усе зайшло в глухий кут.

Так як Олександр погано рухається та дуже хворіє, обслуговувати себе він не може. Ситуацію з санітарними умовами на території може уявити кожен.

Коли надворі гарна погода, то чоловік спить, сидячи на подушках посеред хати або у дворі. Коли дощ – то перебирається в сарай. На зиму його влаштовують в протитуберкульозні заклади області.

Олександр залежить фактично від милостині людей. Зрозуміло, що стан чоловіка відлякує багатьох. Олександр і сам відмічає, що з туберкульозним хворим бояться контактувати. З великою вдячністю називає декількох людей, хто йому постійно допомагає.

Серед добродіїв – і наш знайомий дядя Володя. Чоловік набирає вдома їжу, навідується до Олександра. Говорить, яким би він не був, але це – жива людина, а сьогодні ще й немічна та безпорадна.

Декілька років назад один бізнесмен зацікавився ділянкою, на якій стоїть розвалюха Каширіних. Запропонував Олександру обмін на одне з приміщень, що знаходиться в промзоні. Той з речами переїхав, але бізнесмен передумав. Повернувшись назад, чоловік усі речі згрузив у дворі. Вони роками там і розкидані.

Вирішенням житлового питання для Олександра Каширіна намагався зайнятись дядя Володя, який зібрав усі необхідні документи, висновки пожежників, відніс до управління ЖКГ, але там відповіли, що допомогти нічим не можуть, бо житлового фонду вільного немає.

– Не розумію, що робити в такій ситуації? Хвора, безпомічна людина в антисанітарних умовах, без даху над головою живе практично в центрі міста, – переймається чоловік.

Є й інша сторона. Заради об’єктивності ми цікавились, чи знають таку проблему, наприклад, профільний заступник з соціальних питань, медики. Знають, бо допомогли свого часу оформити інвалідність, кілька разів влаштовували глухівчанина до спеціалізованого протитуберкульозного диспансеру, звідки він тікав. Є проблема з алкоголем. Відвезти насильно не можна, тільки за згодою.

Завдання цієї статті – не шукати винних у ситуації. Перш за все, те, до чого все дійшло, колись залежало від самого господаря. Коли він був молодим і здоровим. А сьогодні просто сторонні люди хочуть щось зробити для нього корисного і вирішили, що якщо надавити на чиюсь жалість, то проблема вирішиться. На жаль, не вирішиться. Поки родичі вчергове не підуть оббивати пороги, щоб хтось допоміг транспортом і відвіз Олександра в диспансер. А він повертатиметься до розваленої хати. Таких людей у Глухові та в селах, на жаль, багато. Є бомжі, п’яниці, самотні інваліди, і з кожним треба працювати соціальним службам, лікарям, владі, волонтерам, сусідам. Не мовчати вуличкомам, інформувати владу. Можливо, прийшов час задуматись не про притулок для собак, а про тимчасовий прихисток для людей?

nedelya.info

Поділитися в соціальних мережах