Як живе “Грунівська Січ” за 10 км від кордону з РФ?

На Слобожанщині за 10 км від кордону з РФ розмістилася “Грунівська Січ”. Це аналог Козацької Січі й садиба зеленого туризму.

У цьому просторі відтворено побут і культуру українського козацтва. До 24 лютого 2022 року “Грунівська Січ” радо зустрічала усіх охочих у своїх стінах. Однак, нині простір не працює. До того ж на початку літа 2023 року внаслідок російської атаки безпілотника тут була зруйнована світлиця. Більше Суспільному розповів співзасновник дитячого кінного козацького табору “Грунівська Січ” Микола Фісаюк.

Ви тут і жили і працювали?

“Грунівська Січ” — це спосіб життя, це мій дім. Це ідея. Тому, і жив, і працював, і втілював ідеї. Я тут проживав останні три роки разом зі своєю дружиною і до 24 лютого ще з донькою. На момент повномасштабного вторгнення донечці було пів року.

10 кілометрів від російського кордону знаходиться “Грунівська Січ”. Розкажіть, наскільки важко сприймати таку близькість?

Дивлячись на те, як армія РФ обстрілює наше прикордоння, обстрілює населені пункти, які також знаходяться у такій кілометровій відстані? Сприймати неважко. Ідея “Грунівської Січі” зародилася у 2013 році, а у 2014 фактично вступила в дію. Чому “Грунівська Січ”? І чому Січ? Грунівка — бо село тут поряд. А Січ, оскільки це прикордонна застава. У 2014 році почалася гібридна війна проти України. І ми відчули разом із побратимом, ідейним засновником “Грунівської Січі” Володимиром Вакулою те, що варто саме на прикордонні створювати подібні застави та втілювати тут військово-патріотичне виховання.

Чим зараз живе “Грунівська Січ”? Чи приймає відвідувачів? Як тут нині організована робота? І чи ведеться вона нині?

З 24 лютого практично робота припинилася. До середини березня тут перебували біженці: з Києва, з міста Суми. Ворог по цьому напрямку не заходив. Проривів тут не було. Обстріли по прикордонню практично в районі 10 кілометрів також не було. З цього моменту “Грунівська Січ” не функціонує у своєму звичному режимі. “Грунівська Січ” — це ідея. Козацька школа — це ідея. Тому, ми понесли її в маси.

Яким чином? Наприклад, я спочатку — місцева тероборона, далі — ЗСУ. Побратим аналогічно.

“Грунівська Січ” до 24 лютого 2022 року. Якою вона була і які ви несли цінності дітям, які тут зупинялися?

“Грунівська Січ” була місцем сили для всіх, хто сюди приїздив. Люди прямо так і говорили: “Можна ми тут походимо? Вхід був безкоштовний. Єдине — ми провели дуже класний фестиваль “Славень Фест”, там була вкладка на брамі. А так кожен, хто сюди приїздив міг вільно відвідувати територію, довколишні місця. тут є і 700-літній дуб, і крейдяні гори, і за легендою місце, де впав пару тисяч років тому метеорит. Діти, які сюди приїздили в козацьку школу, дитячий табір, вони доторкалися до живого: доглядали коней, їздили на конях, виготовляли елементарну зброю, вони вчилися фехтування, стрільбі з луку. Також народним ремеслам: гончарству, плетінню, малюванню, обереги створювали: ловець снів, лялька мотанка. Їсти готували. У нас було чергування. Навчалися побуту, що важливо.

Ми з 2014 року навчаємо дітей тактичної медицини, але для дітей. Важливо розуміти, що тактична — це військова. Це польова медицина. А це саме трансформована для дітей. Усе те, що зараз є у військових ми це все робили з 2014 року. Я маю на увазі, саме примітивне: радіозв’язок, паролі, переміщення і розуміння базової тактичної підготовки.

“Грунівська Січ” до 24 лютого — це процес співіснування людей із природою, людей із традиціями. Традиції відроджуються, продовжуються. Тому, що це наша генетика. У нас народ землеробів і воїнів. Усі, хто заходив на нашу землі гине і згине.

У нас кожна зміна таборування закінчувалась “Грунівська Січ має таланти” — такий фестиваль, куди приїздили батьки, друзі, усі охочі, які проїжджали повз або хотіли завітати на “Грунівську Січ”, це завжди був вихідний день — неділя.

Захід організовували самі діти, а наші вихователі були наставниками. Вони писали програму, придумували номери, відшліфовували їх.

Чим вам особисто близький козацький побут, уся ця тема?

Візьмімо для прикладу формулювання з Вікіпедії, хто такий козак. Це вільна озброєна людина. Але це дуже просто сказано. Аби бути вільним та озброєним потрібно докласти багато зусиль.

Я сам родом із Волинської області, приїхав в Суми у 2010 році й шукав тут козаків, шукав-шукав і не міг знайти. Мене познайомили з Вакулою. Наші ідеї зійшлися. Я хотів до козацтва, хотів це розвивати. Він також горів ідеєю і хотів її втілювати.

14 днів без Інтернету, вивчаючи козацьку культуру. День учасників табору починався із 7 ранку і тривав до 10 вечора. Окрім спортивних активностей, народних промислів та єднання з природою, організатори запрошували гостей із різних сфер поділитися своїм досвідом. Якими діти йшли після перебування у цьому таборі, як вони змінювались?

Їхали заряджені, доросліші, усміхнені, з бажанням повернутися. Зміна тривала 14 днів. Були випадки, коли діти залишалися на 2-3 зміни підряд, не хотіли звідси їхати.

За майже 10 років існування “Грунівської Січі” скільки дітей пройшло через цей периметр?

Якщо брати лише табір, то не дуже багато — десь до тисячі. Але якщо брати усі проєкти… У нас ще потужний проєкт “Козацький день на Грунівській Січі” — він націлений був на дітей, пізніше дорослі почали у цьому участь брати, і студенти, й іноземці. Це приїхати в Козацьку Січ на один день, де вас зустрінуть, де вас вишколять.

Вони їздили на конях, стріляли з луку, метали списа, проходили смугу перешкод по мотузковому парку, їли борщ, вареники, сало. Виготовляли монету, ходили в похід на крейдяні гори й до дуба Мамая, дубу вже десь 800 років. Через цю програму пройшло десь близько 20 тисяч людей: дітей і дорослих.

Велика війна, як ми бачимо, не оминула і “Грунівську Січ”. Розкажіть, коли безпосередньо стався удар армії РФ ?

Ми відчували, що це може трапитися, спокійно не було. Кожен день, коли обстрілювали прикордоння, десь інтуїтивно це відчували, але не хотіли в це вірити. “Приліт” сюди відбувся ударним безпілотником типу “Шахед”, якщо я не помиляюся, о 2:30 ночі.

Що знаходилося на цьому місці?

Цю будівлю ми називали Світлиця. Тут був і музей, і кухня обладнана. Бо ми проводимо дитячі таборування й у 2020 році ми обладнали технологічну кухню. Увесь реманент, який вдалося нам накопичити за 10 років існування “Грунівської Січі”, існування наших проєктів: дитячий кінно-козацький табір та козацька школа, усе знаходилось у Світлиці. Етноодяг, гармата, музична апаратура, бібліотека, пейнтбольне спорядження, усього і не перерахуєш.

Багато друзів звернулося до нас з тим, що потрібно відкрити рахунки, щоб усі, хто бажає, могли допомогти фінансово або підтримати. Збір ми організували, але це не була якась довготривала акція. Бо у нас іде повномасштабна війна і ми розуміємо, що сьогодні ми відбудовувати точно не будемо. А воїнам на фронт допомога потрібна була ще вчора.

Бажання було ще минулого року навіть, коли звільнили Сумську область, уже щось тут організовувати, щоб діти приїхали. І були запити, щоб завітати, але розуміючи небезпеку, оцінюючи ситуацію, не брали на себе відповідальність. Але організовували кілька заходів у межах Сум, Сумського району, де більш безпечно. Тобто “Грунівська Січ”, як ідея функціонує досі, але платформа, де ми зараз знаходимось, з 24 лютого фактично припинила своє функціонування.

“Грунівська Січ” — це аналог козацької Січі, тут пропагується козацький дух, сила… Чи допомагає це вірити в те, що все буде дійсно добре?

Звичайно. Козацьке життя — це самостійне життя, ціннісне, у ціннісній спільності, активне, здорове.

З настанням мого батьківська ще більше прийшло розуміння, що батьки мають велику відповідальність за дітей і їм потрібно фільтрувати все, що знаходиться навколо. З перших місяців народження моєї доньки ми їй читали “Козачки”. Вона слухала, можливо, і не розуміла, але вслухалася. Пізніше вона сама уже імітувала, що вона читає книжку. І досі у нас ця традиція продовжується. Потрібно підбирати казки, це обов’язково мають бути українські казки.

Діти наші, які з 2014 року фактично — це вже у нас покоління, яке зростає у війні. І якщо ми будемо досі себе обманювати, що війна закінчиться завтра. Скоро буде 10 років, як у нас триває війна. І ми будемо дотепер замовчувати патріотичне виховання, прикриваючись якимись лозунгами… Сьогодні вже “Слава Україні” не пройде. Сьогодні вже потрібно ціннісно доводити те, що ти є патріотом. Якими інструментами? Освіченість, фізичне здоров’я, виховання, манери поведінки, підготовка.

Яким ви бачите своє життя після нашої перемоги?

Я це бачу з сім’єю, родиною, з усіма людьми, які готові будуть плекати ці цінності, якими я живу. Це і є козацька школа.

Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ