Руслан (22.09.1976 — 28.08.2014) був лінійним наглядачем у складі ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади в/ч В 2260, яка мала деблокувати українські війська, що опинилися в Іловайському котлі.

Народився в Росії, у селі Вєсьолоє Глушківського району Курськой області, потім родина переїхала в Україну, на Сумщину – до Ворожби Білопільского району. Як і багато хлопців, закінчив середню школу, потім в СПТУ №5 за спеціальністю “токар”, проходив строкову службу у Збройних силах України у 1994-1994 роках. Але у серпні 2014 р. отримав повістку з військкомату.

Це була вже третя мобілізація. Друзі та рідні пригадують його, як хлопця веселого, спокійного, завжди готового допомогти; і ще такого, який ніколи не боявся взяти на себе відповідальне рішення. У цивільному житті любив футбол, займався гірськово-пішохідним туризмом, захоплювався походами, любив дику природу. Звичайно, планував мирне, тривале і щасливе життя. Створив сім’ю, мав сина і дочку. Багато хотів встигнути, та мрії залишились у цивільному житті, а доля круто змінилась.

Уже 28 серпня 2014 р. бойова машина, в якій був Руслан з групою товаришів, потрапила під шквальний вогонь між селищами Новозар’ївка і Войкове. Обстріл тривав довго: спочатку обстрілювала російська артилерія, потім — диверсійно-розвідувальний загін ворога з близької дистанції. Загинула вся група, у складі якої був Руслан — за даними військових, у БМП перебувало 8 людей. Брати участь у бойових діях воїну довелось зовсім недовго, набагато складнішим було його повернення до рідної Ворожби — близько двох років тривав його останній шлях до дому. Вважався таким, що пропав безвісти, тому рідні, особливо мати Любов Іванівна не залишали надії. Жінка не вірила в його загибель навіть під час опізнання, після того, як тіло Руслана було забрано медиками та військовими полковника Палагнюка, не вірить і доси…

Руслана Батраченка було ідентифіковано за аналізом ДНК дітей. Офіційні слідчі органи визнали його загиблим. Поховали воїна двічі: 23 вересня 2014 року в місті Дніпропетровську як неопізнаного захисника України, а 28 травня 2016 року перепоховали у ворожбянській землі, яка була йому рідною. Як земляка і героя. Відомості про це коротке життя зібрано для музею школи, в якій Руслан навчався.

Джерело: rama.com.ua

Поділитися в соціальних мережах