Чоловік загинув рівно рік тому, 7 квітня 2022, захищаючи місто. Сфотографував Дмитра його бойовий побратим Микола Кущ, розповідає він у своєму дописі.

Пізніше світлина із Дмитром стане заставкою до композиції Святослава Вакарчука.

Навчався Дмитро у сумській школі № 7, у профільному музичному класі. Грав у оркестрі, розповідає його вчителька музики Олена Лінченко. Згадує його спокійним та сором’язливим: “Саме Діма – он там, на останній парті, тільки чубчик видно, не любив наперед сідати, висовуватися”.

Ніна Федина була класною керівницею Дмитра у старших класах. Говорить – чуйного та доброзичливого, юнака виховувала лише бабуся: “Вона говорить: “Я даю йому п’ять гривень на тиждень на харчування, щоб купив собі щось додатково у буфеті”. Але ж така дитина харчувалася в школі безкоштовно. Він, каже, збирав ці гроші. А у бабусі мізерна пенсія. Коли закінчувалася, він говорив: “Бабусю, ти не переживай. У мене гроші є. Я свої гроші тобі дам. Ти не переживай, у нас все добре”.

Вміти взаємодіяти у команді Дмитру допомогли навички гри у шкільному оркестрі, вважає викладачка музики Галина Демиденко: “Дев’ятий клас закінчив як музикант, отримав диплом музичний, з 10 по 11 він захопився предметом Захист Вітчизни, потім “Захист України” цей предмет називався”.

У 2015, після закінчення школи, говорить Ніна Федина, Дмитро не захотів вступати на очне навчання: “Діма не захотів вступати в якийсь виш, а пішов і, навіть, без відома бабусі пішов у військкомат і написав заяву, щоб добровільно піти на війну”.

З того часу Дмитро захищав країну. У 2016 чоловік отримав відзнаку президента.

Перед повномасштабним вторгненням приїжджав у відпустку, тоді, говорить однокласниця Дмитра Світлана Колісник, вона бачила його востаннє. Дівчина згадує: перейшла до школи, де навчався хлопець, у п’ятому класі. “Я до нього в клас перейшла в п’ятому класі, я з другої школи була. І коли я прийшла, Діма був красавчиком на весь клас. За ним бігали всі дівчата, і я теж. Я, коли прийшла в клас, я ж новенька, вся увага до мене і ми одне одному сподобались”, — згадує Світлана.

На шкільних фото Світлана разом із друзями-однокласниками Дмитром Ольховиком (на фото зліва) та Владиславом Щелинським (на фото справа).

Обидва хлопці загинули на війні. Владислав – двома тижнями раніше, 22 березня, також захищаючи Маріуполь. За словами Ніни Федини, тіло чоловіка й досі не повернули.

З Дмитром Ольховиком, у якого, за словами вчителів, не залишилося рідних, попрощалися у Києві 7 квітня.