Сумський богатир Андрій Дмитрієв побив рекорд у тязі аксель-грифу, не знаючи про його існування
Наприкінці квітня сумчанин Андрій Дмитрієв став другим у своїй категорії на Чемпіонаті України зі стронгмену. Два роки тому він встановив Рекорд України у тязі аксель-грифу, а сьогодні розповідає про те, як пішов стопами свого кумира Василя Вірастюка, за що полюбив стронгмен та чого у цьому спорті прагне досягти.
Обладнання для тренувань я створюю сам
Вперше у змаганнях зі стронгмену я виступив у 2015 році. Це був своєрідний експеримент, який мені відразу сподобався, хоча я тоді навіть не потрапив у десятку. Тоді я ще не знав ні що таке стронгмен, ні як готуватися до богатирських ігор (це друга назва цього спорту). У нас в Сумах він не був розвиненим: якісь змагання були, але на аматорському рівні.
Коли я поїхав на змагання вперше, мені навіть не було на чому тренуватися. Не було не тільки залів, але й обладнання. А взагалі-то я майстер спорту з пауерліфтингу. Це мені дало хорошу базу і багато плюсів.
І от після 2015 року я почав цікавитися і потроху розвиватися у новому для себе напрямку. Почав сам створювати обладнання для своїх тренувань.
У 2016 році я знову поїхав на змагання і знову «у призи» не потрапив, хоча результати свої значно покращив. 2017 рік через травми довелося пропустити, але я посилено тренувався у 2018. Хоча, знову ж, через те, що був період відновлення після травм, дістатися до призів так і не вдалося. Після Чемпіонату травми загострилися, і увесь сезон я відновлювався. До кінця сезону я відновив коліна, саме вони були травмовані, і почав набирати форму.
Цього року я став срібним призером Чемпіонату України у категорії до 110 кг, але доки не отримаю золото, буду боротися й далі.
Багато хто вважає, що я працюю у спорті, але ні. Я штатний працівник ПАТ «Сумихімпром».
Починав я у категорії 95 кг, потім виступав у категорії до 110 кг, зараз моя вага доходить до 112—114 кг. Напевно наступного року я ще виступлю у цій самій категорії, а далі перейду до категорії супертяжів. Вона більш престижна.
У Харкові вже маю своїх фанатів
Цей спорт подобається мені своєю різноманітністю. На кожному змаганні — інші вправи, інші снаряди, інші комбінації… Ти ні до чого не звикаєш і ніщо тобі не набридає. Йде постійний процес вдосконалення. І постійний адреналін.
Що дуже приємно — у цьому спорті ти відчуваєш віддачу публіки. Коли я виступав «у штанзі»все було інакше: ти приходиш на змагання, а зал пустий. Тут подивитися на змагання приходять від 500 людей. Підтримують, радіють, кричать, вболівають, запитують у соцмережах, коли наступні змагання, і де вони відбуватимуться.
Ми часто виступаємо у Харкові, тому там вже навіть є свої фанати. Коли бачать афішу пишуть мені: «Ви будете на цих змаганнях? Нам приходити чи ні?».
У цьому спорті дуже добре ставляться до спортсменів. Куди б ти не приїхав, тобі завжди раді. Судді завжди справедливі, лояльні та адекватні. Судить змагання, до речі, Василь Вірастюк. Усі його добре знають, бо саме він починав богатирський рух в Україні. Він — один з моїх кумирів. Ще зі шкільних років, коли я дивився «Богатирські ігри» по телевізору. Тоді я не міг і подумати, що колись і сам виступатиму у цій дисципліні, а тим більше, що колись із ним зустрінуся. А зараз ми бачимося на кожних змаганнях. Він суддя строгий, жорсткий, але чесний.
Прокидаюся о 7 ранку, бо відчуваю, що зголоднів
Я сам собі тренер. Кожного разу я щось аналізую, змінюю, вдосконалюю. Тренуюся 4—5 разів на тиждень, залежно від того, чи це міжсезоння чи період змагань. Тренування тривають від 2 до 4 годин. Тренування об’ємні, але проблема навіть не в цьому. Проблема у тому, що ти спершу зносиш усі ці диски півгодини, а потім півгодини розносиш їх на місця по всьому залу. Коли ми тренуємося утрьох, це звісно відбувається швидше, а коли ти сам, це стільки займає сил та часу… Поки зібрав снаряд, уже й розминатися не треба.
Харчуюся 4—5 разів на день. Це повноцінні високовуглеводні прийоми їжі з високим вмістом білка. Щоб сказати, що є якісь нюанси, то ні. Я просто не маю відчувати голоду. Нічого особливого. Як і усі, я їм каші, салати, м’ясо… На сніданок, наприклад, з’їдаю 120—150 грамів (у сухому вигляді) вівсянки. Можу 5—6 яєць з’їсти за раз. Для когось це багато, для мене — ні. На роботі колеги говорять, що взагалі зранку їсти не можуть, а я не уявляю як це. Іноді у вихідний хочеться довше поспати, бо маю вільний час, а я прокидаюся о 7 ранку, бо відчуваю, що зголоднів. Доводиться вставати і готувати. Тому можна сказати, що працюю я не лише у залі, а й на кухні.
Лише на вітаміни, масажі та реабілітацію я щомісяця витрачаю 3—4 тис. грн.
Я вживаю деякі спортивні добавки, але називати нічого не буду. Це усе дуже індивідуально. Вони мені допомагають у відновленні. Просто при таких інтенсивних тренуваннях та великих навантаженнях на організм з цими добавками можна поберегти своє здоров’я.
Хотів побити власний рекорд, але виріс із категорії
Я люблю бігові вправи. Одна з улюблених — прогулянка фермера. Під час неї у кожній руці потрібно пронести по 160 кг на відстань 20 м. Взагалі найбільше на плечах я ніс 400 кг. Це було минулого року. Снаряд супер-йок або ще його називають коромисло.
У 2017 році у Вінниці на фіналі Кубку України я встановив рекорд України у тязі аксель-грифу. Це гриф з потовщеною ручкою. Діаметр ручки 50 мм, і це значно ускладнює хват. За одну хвилину я потягнув 210 кг одинадцять разів. Я на той момент навіть не знав, що є якийсь рекорд, а судді мені сказали, що я його побив і встановив новий. Звісно, я був радий. Я тоді ще виступав у вазі 95 кг. Мені потім хотілося побити власний рекорд, але я виріс із цієї категорії. Тепер буду бити рекорди у категорії 110 кг, а там далі і в супертяжах.
Мрію потрапити на «Арнольд Класік»
Зараз я готуюся до семи серйозних змагань. Сезон у нас тільки почався і закінчиться наприкінці жовтня. Зазвичай за сезон у мене близько двох десятків змагань. Головне —протриматися без травм.
18 травня у мене другий старт у етапі Кубку України у Кривому Розі. Хочу відібратися на «Богатир року» — найпрестижніші змагання зі стронгмену в Україні. Туди протягом п’яти етапів відбирається десятка найсильніших атлетів. На кожному з етапів спортсмени набирають бали, вибудовується турнірна таблиця і десятка кращих потрапляє на цей турнір. Він відбудеться у вересні цього року, і я зі свого боку буду робити усе можливе щоб на нього потрапити. Буду прославляти Суми.
Також, оскільки я став другим у Чемпіонаті України, у серпні планую поїхати на Чемпіонат світу у м. Хуст.
Але моя найбільша мрія — потрапити на змагання «Арнольд Класік», які влаштовує Арнольд Шварценеггер. Звісно, що з першого разу я не сподіваюся на призове місце, але для мене це буде новий рівень і новий досвід. Для цього потрібно набирати вагу, бо зі 110 кг там робити нічого. Професіонали важать під 150 кг. Я був би у хорошій формі навіть при 130.
Крім того, я зареєстрував осередок Федерації стронгменів України у Сумах, і зараз його очолюю. Цього року на Чемпіонаті України від Сум було три спортсмени, але я впевнений, що ми будемо розвивати цей спорт у місті і нас стане більше.
Минулого року я проводив на день міста Суми змагання зі стронгмену, і цього року також планую їх провести. Є плани на проведення двох турнірів влітку. По датах поки сказати важко, через дуже загружений графік. Важко суміщати організацію і виступати на гідному рівні на змаганнях. Але я думаю, що все вийде. У нас уже є команда і вони мені допоможуть, оскільки ми дружно і тренуємося, і навчаємося, і підтримуємо один одного.
Усі, хто нарікає на місто, просто шукають виправдань
Багато хто говорить, що треба переїжджати до столиці за кращими можливостями. Але я знаю, що коли «загорітися» чимось, то у Сумах теж можна відкрити перед собою масу можливостей.
Це просто виправдання, що у Сумах можна чогось не досягти, чи навпаки, лише поїхавши звідси, можна досягти чогось. Я бачив приклади, коли люди з взагалі дуже маленьких міст досягали того, чого бажали. Усе залежить від людини. Усі, хто нарікає на місто, просто шукають виправдань. Мені місто дуже подобається. Воно маленьке, компактне, тихе… Багато моїх знайомих, хто приїздить до мене в гості, говорять, що напевно немає іншого такого міста в Україні, де через центр протікала б річка. І вона чиста, і в ній можна купатися.
Фото і відео: Ольга Коренєва